Словник Української Мови
1. Розкривати, розчиняти, розтулювати щось, що було затулене, закрите.
2. Розсувати, розгортати, розкривати настільки, щоб відкрити доступ або зробити видимим внутрішній простір або вміст.
3. Перенісне значення: робити більш доступним для розуміння, відкривати, виявляти (наприклад, розтуляти суть чогось).
1. Дія за значенням дієслова “обумовити”; визначення, встановлення умов, обставин або причин чого-небудь; формулювання умови.
2. Умова, обставина, яка визначає, зумовлює щось; причина, фактор, що обумовлює явище або процес.
3. У логіці та лінгвістиці — логічна або граматична залежність, зв’язок між двома явищами, коли одне є підставою або умовою для іншого.
1. Дія за значенням дієслова “обумовлювати”; встановлення умов, визначення обставин або факторів, що впливають на хід, розвиток або результат чогось.
2. (У логіці та лінгвістиці) Вказання на обставини, що обмежують або конкретизують дію, стан або ознаку; вираження умовного зв’язку між явищами або подіями.
1. Розкриватися, розчинятися настільки, що стає видно внутрішній простір; роззявлятися (про рот, пащу, печеру тощо).
2. Розкриватися, розкривати свої пелюстки, розпускатися (про квітку, бутон).
3. Розкриватися, ставати відкритим, доступним для огляду (про краєвид, простір).
1. Бути причиною, спричиняти щось, викликати певні наслідки або становище.
2. Визначати, ставити певні умови для чогось, обмежувати чимось.
3. У логіці та філософії: бути достатньою підставою для чогось, бути причинно-наслідковою умовою.
1. Який перебуває у стані тривоги, занепокоєння, втратив душевну рівновагу через якісь неприємності, несподівані події.
2. Який викликав занепокоєння, тривогу, порушив спокій (про події, звістки тощо).
3. Розладнований, приведений у безлад, у безпорядок (заст., рідко).
1. Бути зумовленим чимось, виникати або існувати як наслідок певних причин, умов або обставин; залежати від чогось.
2. Ставати предметом обговорення та визначення конкретних умов, домовлятися про щось, узгоджуватися (зазвичай у формі «обумовлюватися» або «зобумовлюватися»).
1. Стан, коли хтось почувається стурбованим, збентеженим або тривожним через несподівані події, неприємності або невизначеність.
2. Властивість характеру, що виражається в схильності легко хвилюватися, турбуватися з будь-якого приводу.
1. Дія за значенням дієслова “розтурбовувати” — порушення спокою, стану рівноваги або порядку; викликання тривоги, занепокоєння, метушні.
2. (у техніці, інженерії) Процес руйнування, розпушування щільної структури чогось (наприклад, ґрунту, насипу).