1. Який перебуває у стані обурення; сповнений гніву, невдоволення через щось неприйнятне, образливе або несправедливе.
2. Який виражає обурення, свідчить про нього (про вигляд, жест, тон тощо).
обурений
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Я думаю, ти пам’ятаєш, як я був обурений, коли тебе відвертали від занять грецькою мовою і особливо коли тебе запрошували до панського двору, коли ти мало не зробився викладачем німецької мови,— як тоді, повторюю, я обурювався? Так буває, коли в левиці відбирають її малят або у чадолюбивої жінки віднімають її дитину.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Він був обурений тим, що щіова Суппі-. луліума І, донька вавилонського царя Бурна-Буріаша II, пороздавала майно небіжчика жерцям і столичним жителям.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”
Приклад 3:
— закипів обурений професор. — Ну, та байдуже… Humana non sunt turpia[42]… До того ж ви, як поет, повинні признати, що кохатися кожен має право… Але дивіть: самі рекомендуєте кохання, а потім іронізуєте!..
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: прикментик () |