Древослів

Словник Української Мови

  • обрезкнутися

    1. (розм.) Різко, рвучко відійти, відскочити, відстрибнути від когось або чогось, здебільшого від несподіваності або злякавшись.

    2. (перен., розм.) Несподівано та різко припинити спілкування, контакти з кимось, відмовитися від спільної справи, віддалитися.

  • обректи

    1. (діал.) Обрізати, обтесати, обрубати краї чогось, надаючи певної форми.

    2. (перен., рідк.) Позбавити чогось, обмежити, скоротити (наприклад, обректи у правах).

  • розпусничати

    1. Вести розпусне, аморальне життя; віддаватися розпусті, розвагам та задоволенням, часто сексуального характеру, нехтуючи загальноприйнятими нормами моралі.

    2. Дозволяти собі надмірність, нестриманість у вчинках, поведінці або насолодах; бути розбещеним, недисциплінованим.

  • обректися

    1. (діал.) Обіцятися, зобов’язуватися зробити щось; давати обітницю.

    2. (заст.) Набувати якоїсь ознаки, властивості; ставати певним.

  • розпусничатися

    1. Почати поводитися розпусно, віддаватися розпусті, втрачати моральні обмеження.

    2. Розбеститися, стати розбещеним (про групу людей, суспільство тощо).

  • обреміжений

    1. Який має на собі якийсь обов’язок, тягар (у прямому та переносному значенні); навантажений, укруплений.

    2. Який перебуває під впливом чогось, зазнав дії чогось (зазвичай негативного); сповнений, сповнений якоїсь ознаки.

  • розпусність

    1. Властивість або стан розпусної людини; моральна розбещеність, розтління, аморальність у поведінці, пов’язана з надмірним потуранням плотським насолодам.

    2. Розбещений, аморальний спосіб життя, повний розгулу та задоволення примітивних пристрастей.

  • розпусно

    1. У спосіб, властивий розпусникові або розпусниці; безсоромно, аморально, звабливо.

    2. Надмірно, нестримано, зі згубним потуранням своїм примхам чи бажанням.

  • обремізити

    1. (рідк.) Зробити когось, щось смішним, несерйозним; викликати насмішки, зневагу.

    2. (заст.) Принизити, зганьбити, опорочити.

  • розпуст

    1. (іст.) Те саме, що розпуста — розбещеність, розпусність, аморальна поведінка, що виражається у надмірному потуранні плотським пристрастям.

    2. (заст.) Розпад, занепад, руйнування (звичаїв, порядків, держави тощо).