Словник Української Мови
Буква
1. Надмірне, нестримне віддавання задоволенню плотським пристрастям, хтивість; розпутство.
2. Перен. Загальна моральна розбещеність, розгульність, розтління у суспільстві або певному середовищі.
3. Заст. Розбещеність, недисциплінованість, свавілля (переважно про військо).
Приклад 1:
Хіба не має мій володар достатніх підстав — служіння поганським богам, дияволові, чаклунство, розпуста, пияцтво, шпигунство на користь Генуї, можливо, содомія — хіба не має володар достатніх підстав, аби негайно взяти нікчемного паяца під варту і, прогнавши його солоними різками по Мосту Зітхань, запакувати до ПЕРВЕРЗІЯ 180 одного зі славетних piombi1 під розпеченим свинцевим дахом, де його мерзенна шкіра навіки позлазить із падлючих кісток від смертоносного сквару?.. — Помовч, дурню!
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
— Це вже річ загальновідома, що де розпуста, там не буває щирої любові. Володимира взяла злість.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
Перше, що скажеш, всяк тебе слуха, а тепер хоч мовчи… така розпуста. Вже менi тi верховоди… Голота!
— Самчук Улас, “Марія”