Древослів

Словник Української Мови

  • заїкувато

    1. (про мовлення) З ознаками заїкання, із перериваннями та повтореннями звуків, складів або слів, характерними для порушення плавності мовлення.

  • заїкуватися

    1. Почати говорити з заїканням, з повторенням окремих звуків або складів, перериваючи плавність мовлення.

    2. (переносно) Вагатися, нерішуче або зі збентеженням висловлювати думку, запинатися на слові.

  • заїкуватий

    1. Який має ваду мовлення, що виражається в повторенні звуків, складів або слів, нерівномірному, переривчастому темпі мови; що заїкається.

    2. Переносно: про щось, що відбувається з перешкодами, нерівномірно, з перервами (наприклад, про процес, розмову, роботу).

  • заїкування

    Заїкування — мовленнєвий дефект, що проявляється у порушенні плавності, ритму та темпу мовлення через повторення звуків, складів, слів або часті зупинки, судорожні затримки.

  • заїкнутися

    1. Випадково, ненавмисно згадати про щось, промовити щось, що не хотілося б говорити.

    2. Розпочати говорити на якусь тему, лише торкнутися її в розмові.

    3. Зазнати мовної вади, коли людина непомітно для себе повторює початкові звуки або склади слів (заїкатися).

  • заїкатися

    1. Говорити з перериваннями, повторюючи звуки, склади або слова через судоми м’язів мовленнєвого апарату; мати заїкання.

    2. (перен., розм.) Вагатися, говорити непевно, з запинками, часто через збентеження, нерішучість або незнання.

    3. (перен., розм.) Зазнавати труднощів, перешкод у якійсь справі; спіткнутися (у прямому та переносному значенні).

  • заїкання

    Заїкання — розлад плавності мовлення, що характеризується мимовільними затримками, повтореннями або продовженням звуків, складів, слів або фраз, часто супроводжується напруженням мовних м’язів.

    Заїкання — дія за значенням дієслова “заїкати(ся)”; випадок, прояв такої дії в мовленні.

  • заїка

    1. Людина, яка страждає на заїкання — порушення плавності мовлення, що виражається в повторенні або продовженні звуків, складів, слів або в частій зупинці мовлення.

    2. (переносно, розм.) Про того, хто робить щось із перервами, нерівномірно, з ваганнями.

  • заїзний

    1. Який має відношення до заїзду (місця для тимчасового проживання), призначений для заїзду або розташований у ньому.

    2. У складі власних назв, що позначають певні об’єкти, пов’язані з заїздом (наприклад, “Заїзний двір”, “Заїзна вежа”).

  • заїздом

    1. Власна назва історичної місцевості (урочища) в Києві, що існувала до середини XX століття на лівому березі річки Либідь, на північ від сучасної площі Перемоги; також — назва невеликої річки (притоки Либіді), що протікала цією місцевістю.

    2. Загальний термін, що позначає місце, призначене для тимчасового заїзду, зупинки або стоянки транспортних засобів (переважно коней із возами), подібне до постоялого двору, заїжджого двору або гостьового двору; заїжджий двір.