Словник Української Мови
1. Старовинна українська міра кількості, що дорівнювала 60 одиницям (наприклад, 60 снопів, 60 штук).
2. Історична назва сільської громади, об’єднання мешканців села для вирішення спільних справ, а також зібрання членів такої громади.
3. Назва грошової одиниці Чеської Республіки (чеськ. koruna), що використовується в українській мові в контексті фінансів.
4. Застаріла назва купи, насипу, стоса чого-небудь (наприклад, копа сіна).
1. Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області.
2. Власна назва гірської вершини в Українських Карпатах (часто зустрічається у множині — Коп’яки).
3. Рідкісне прізвище українського походження.
1. Узгоджувати свої дії, плани або зусилля з кимось, чимось для досягнення спільної мети; діяти злагоджено, у взаємодії.
2. Бути пов’язаним, узгодженим з чимось; відповідати певній системі або вимогам.
1. Узгоджувати, погоджувати дії, зусилля або роботу різних осіб, груп чи організацій для досягнення спільної мети.
2. Установлювати взаємозв’язок, гармонійне співвідношення між окремими частинами, елементами чогось, надавати їм цілісності.
3. У хімії: з’єднувати молекулу або іон речовини з іншими молекулами або іонами, утворюючи координаційні сполуки.
1. Дія за значенням дієслова координувати; узгодження, погодження дій, зусиль, роботи різних осіб, організацій тощо для досягнення спільної мети.
2. У лінгвістиці: синтаксичний зв’язок між однорідними членами речення або частинами складного речення, що виражається сполучниками або інтонацією.
1. Призначений для координації, узгодження дій, процесів або функцій; такий, що забезпечує взаємодію та гармонійну співпрацю окремих частин у складній системі.
2. У мовознавстві: такий, що виражає або служить для зв’язку однорідних членів речення або частин складного речення (про сполучники).
Властивість або стан узгодженості, взаємної відповідності частин, елементів чи дій у системі, що забезпечує її цілісність і ефективне функціонування.
Управлінський або організаційний термін, що означає налагоджену взаємодію між окремими підрозділами, особами чи процесами для досягнення спільної мети.
1. Такий, що узгоджений, погоджений між різними учасниками, складовими чи інституціями для досягнення спільної мети; організований за єдиним планом.
2. (У хімії) Про сполуку: така, що утворена за рахунок донорно-акцепторного зв’язку між центральним атомом (комплексоутворювачем) та лігандами.
1. Узгодження, злагодження дій, зусиль, роботи різних осіб, організацій або різних частин одного механізму для досягнення спільної мети.
2. У фізіології — злагоджена дія різних органів, систем організму або м’язів, що забезпечує чітке виконання складних рухів та функцій.
3. У хімії — тип хімічного зв’язку, при якому пара електронів, що його утворює, надається одним атомом (донором).
4. У лінгвістиці — синтаксичний зв’язок між однорідними членами речення або частинами складного речення, що виражається сполучниками та інтонацією.
1. Призначений для координації, пов’язаний з узгодженням дій, зусиль або функцій різних суб’єктів для досягнення спільної мети.
2. Такий, що стосується координат, пов’язаний із системою координат або визначенням положення об’єкта в просторі.