Словник Української Мови
1. Віддати наказ, розпорядження, вказати, як треба вчинити; керуючи чим-небудь, визначити порядок дій, використання чогось.
2. Вжити, використати щось на свій розсуд, за власним бажанням (часто про гроші, майно, час).
3. (У минулому часі) Помістити, влаштувати когось, щось відповідно до певного порядку, плану.
1. Керувати, управляти чим-небудь, віддавати розпорядження щодо використання, розподілу або організації чогось.
2. Приводити до ладу, до належного стану; упорядковувати, організовувати.
3. (У граматиці) керувати, вимагати певного відмінка (про слова).
1. Дія за значенням дієслова “обпоганювати”; надання комусь, чомусь поганої, ганебної характеристики, безпідставне очорнення чи дискредитація.
2. (рідко) Стан того, що було обпоганено; результат такої дії.
1. Керувати чим-небудь, віддавати накази або розпорядження щодо використання, розподілу чи діяльності; мати право або можливість розпоряджатися.
2. Впорядковувати, наводити лад у чомусь, організовувати.
3. (У пасивній формі “розпорядкуватися”) — бути витраченим, використаним, призначеним для певної мети (про гроші, ресурси тощо).
1. Робити поганим, зіпсованим, забруднювати фізично або морально; оскверняти, псувати.
2. Зневажливо говорити про когось або щось; ганьбити, безчестити, обмовляти.
1. Який має право або повноваження розпоряджатися ким-, чим-небудь, віддавати накази, розпорядження; уповноважений керувати, управляти.
2. Який виражає наказ, розпорядження або має на меті керувати, регулювати щось (про мовні засоби).
1. (док., перех.) Ставати поганим, зіпсованим; втрачати добрі якості, моральні чи фізичні характеристики.
2. (док., перех.) Ставати брудним, забруднюватися; вбирати в себе щось огидне, мерзенне.
3. (док., перех. та неперех., рідк.) Осквернятися, опоганюватися; набувати ознак чогось ганьбного, непристойного.
1. Здатність ефективно керувати, організовувати та розпоряджатися чим-небудь (справами, майном, ресурсами); організаторські здібності, практичність.
2. (У праві) Наявність у особи правомочності самостійно розпоряджатися майном або здійснювати певні юридичні дії.
1. (про людину) такий, що перебуває у стані сильного сп’яніння, вживши велику кількість алкоголю; дуже п’яний.
2. (переносно, розм.) такий, що перебуває у стані сильного емоційного збудження, захоплення або сповнений чогось (наприклад, ненависті, злоби).
Обпоєність — стан, коли хтось або щось обпіймане, оповите, огорнуте чимось (наприклад, полум’ям, світлом, туманом).
Обпоєність — у переносному значенні: стан сильного емоційного переживання, захоплення або опанування якоюсь ідеєю, почуттям.