1. Дія за значенням дієслова “докипати” — процес завершення кипіння рідини, коли вона перестає бурхливо кипіти після зняття з вогню або вимкнення нагрівання.

2. (перен., розм.) Завершальна стадія якогось тривалого, часто напруженого процесу або явища; останній етап, після якого настає вирішення або кінець.

1. У християнській теології — представник ранньої єретичної течії (докетизму), яка вважала, що Христос мав лише примарне, уявне тіло, а його страждання та смерть на хресті були несправжніми.

2. Послідовник або прихильник докетизму.

1. (геол.) Найдавніший етап геологічної історії Землі, що охоплює інтервал від утворення планети (близько 4,6 млрд років тому) до початку кембрійського періоду (близько 541 млн років тому); відповідає архею та протерозою.

2. (геол.) Загальна назва гірських порід, що сформувалися в цей період.

Процес додавання закваски до молока або молочної суміші для завершення бродіння, що застосовується у виробництві кисломолочних продуктів.

Додаткова ферментація (квашення) продукту після основного процесу, що проводиться для досягнення певних органолептичних властивостей (кислотності, консистенції, смаку).

1. Абстрактна властивість твердження, теорії або гіпотези, яка полягає в можливості їх підтвердження або спростування за допомогою логічних аргументів, емпіричних даних або наукових методів.

2. У логіці та методології науки — критерій науковості, за якого твердження вважається науковим, якщо воно може бути перевірене та потенційно спростоване.

Процес надання доказів, аргументів або обґрунтувань для підтвердження істинності якогось твердження, гіпотези чи факту.

У логіці та математиці: логічна процедура встановлення істинності певного твердження (теореми) шляхом послідовного виведення його з аксіом або вже доведених тверджень за допомогою правил дедукції.

Властивість доказу, яка полягає в його здатності обґрунтовувати, підтверджувати або спростовувати певне твердження, факт чи гіпотезу; переконливість, обґрунтованість.

У логіці та методології науки — сукупність якісних характеристик доказу, що забезпечують його достовірність та силу переконання; обов’язкова ознака наукового знання.

У праві — достатність, переконливість та допустимість наданих доказів для встановлення обставин справи та прийняття юридичного рішення.

Доказка — власна назва села в Україні, розташованого в Одеській області, Білгород-Дністровському районі.

1. Властивість або стан того, що є доведеним, підтвердженим фактами, аргументами або безперечними свідченнями; обґрунтованість, підтвердженість.

2. У логіці та науковій методології — характеристика судження, теорії або гіпотези, яка має достатню систему доказів для визнання її істинності або вірогідності.

1. Те, що підтверджує, доводить істинність, правильність чогось; аргумент, факт, свідчення.

2. У логіці та математиці: сукупність логічних міркувань, що встановлюють істинність якогось твердження (теореми, гіпотези) на основі аксіом, визнань та раніше доведених положень.

3. У юриспруденції: джерело (предмет, документ, свідчення тощо) або процесуальна дія, спрямовані на встановлення обставин, що мають значення для розгляду та вирішення судової справи.