доказовість

Значення

1. (Юриспруденція) –

   Властивість доказу, яка полягає в його здатності обґрунтовувати, підтверджувати або спростовувати певне твердження, факт чи гіпотезу; переконливість, обґрунтованість.

2. (Філософія) –

   У логіці та методології науки — сукупність якісних характеристик доказу, що забезпечують його достовірність та силу переконання; обов’язкова ознака наукового знання.

3. (Юриспруденція) –

   У праві — достатність, переконливість та допустимість наданих доказів для встановлення обставин справи та прийняття юридичного рішення.

Правопис та відмінювання