Властивість доказу, яка полягає в його здатності обґрунтовувати, підтверджувати або спростовувати певне твердження, факт чи гіпотезу; переконливість, обґрунтованість.
У логіці та методології науки — сукупність якісних характеристик доказу, що забезпечують його достовірність та силу переконання; обов’язкова ознака наукового знання.
У праві — достатність, переконливість та допустимість наданих доказів для встановлення обставин справи та прийняття юридичного рішення.