1. (від дієслова “значити”) Вживається як прислівник для підкреслення важливості, суттєвості чогось; має значення, вагу, вплив.
2. (у логіці, математиці, лінгвістиці) Бути знаком, символом, позначенням чогось; мати певний зміст, означати.
-
значимий
1. Такий, що має важливе значення, вагомий, суттєвий; визначний, помітний.
2. (У лінгвістиці) Такий, що несе певне значення, смислове навантаження; смисловий, семантичний (про одиницю мови).
-
значильник
1. У математиці — число або вираз, що стоїть над рискою в записі звичайного дробу і показує, на скільки рівних частин поділено ціле.
2. У лінгвістиці — частина складного слова, що вказує на ознаку, яка виражається іншою частиною цього слова (наприклад, “водовідвідний”, де “водо-” є значильником).
-
значеннєвий
1. (лінгв.) Який стосується значення мовних одиниць (слів, словосполучень тощо), пов’язаний із їхнім смислом; семантичний.
2. (філос., лог.) Який має певний смисл, значення; смисловий, семантичний.
-
значення
1. Зміст, сутність чого-небудь; те, що означає певне слово, поняття, символ, знак або вчинок.
2. Важливість, роль, цінність когось або чогось у житті, діяльності, системі.
3. Кількісна або якісна характеристика, величина, показник чого-небудь (наприклад, у математиці, фізиці, хімії).
-
значений
1. (про людину) Такий, що має велику вагу, вплив, авторитет у суспільстві, колективі; важливий, поважний, впливовий.
2. (про предмети, явища) Такий, що має велику цінність, важливість; вагомий, істотний.
3. (заст.) Насичений глибоким змістом, що має важливе значення; багатозмістовий.
-
знахідний
1. Прикметник, що стосується знахідки, пов’язаний із нею; такий, що знайдений, виявлений випадково або в результаті пошуків.
2. У лінгвістиці: що стосується знахідного відмінка (об’єктного); такий, що виражає прямий об’єкт дії дієслова або вказує на напрямок, мету, час.
-
знахідка
1. Те, що знайдено, знайдений предмет, річ або явище, що має цінність або викликає інтерес.
2. Вдале, несподіване відкриття або винахід, що має важливе значення в науці, техніці, мистецтві тощо.
3. Перен. Людина, яка виявилася дуже корисною, відповідною своєму призначенню або місцю.
-
знахурський
1. Прикметник, утворений від слова «знахур» (людина, яка займається знахарством, чаклунством); стосовний до знахурів, властивий їм, характерний для їхньої діяльності.
2. Пов’язаний із знахарством, чаклунством; такий, що має ознаки магічних практик, чарів або народного цілительства.
-
знахурство
1. Система народних знань, вірувань та практик, пов’язаних з лікуванням хвороб, зняттям «порчі» чи «згладу» за допомогою магічних дій, замовлянь, трав, а також прогнозуванням майбутнього.
2. Діяльність знахаря або знахурки; застосування народних методів лікування, часто поєднаних з ритуальними та магічними елементами.