знахідний
[znɑxidnɪj] Прикметник
Буква:З
Значення
- (Лінгвістика) –
Прикметник, що стосується знахідки, пов’язаний із нею; такий, що знайдений, виявлений випадково або в результаті пошуків.
- (Лінгвістика) –
У лінгвістиці: що стосується знахідного відмінка (об’єктного); такий, що виражає прямий об’єкт дії дієслова або вказує на напрямок, мету, час.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. знахідний, р. знахідного, д. знахідному, з. знахідного, о. знахідним, м. знахіднім
Походження слова (Етимологія)
Слово ‘знахідний’ походить від дієслова ‘знаходити’ (знайти). У граматиці воно вживається для позначення відмінка, який відповідає на питання ‘кого?’ і ‘що?’. Цей відмінок називають знахідним, бо він вказує на об’єкт, який ‘знаходять’ або на який спрямована дія. Вперше цей термін був використаний у граматиках української мови А. Кримського та Г. Ількевича у 1907 році.