Словник Української Мови
1. Дія за значенням дієслова “закріплювати”; надання чомусь міцності, стійкості, непохитності або постійності.
2. Процес юридичного чи адміністративного оформлення прав, обов’язків або статусу за кимось, чимось.
3. У психології та педагогіці — процес формування та збереження в пам’яті навичок, знань, умінь.
Такий, що може бути закріплений, прикріплений або надійно встановлений; призначений для закріплення.
Такий, що може бути затверджений, набути офіційного чи юридичного статусу (про норму, правило, право тощо).
Такий, що може бути засвоєний, запам’ятований або став стійким (про знання, навичку, звичку).
1. Призначений для закріплення чого-небудь, що забезпечує міцне з’єднання, фіксацію або утримання деталей, елементів конструкції тощо.
2. Службовий, допоміжний (про частини мови, слова), що виражає граматичні відношення або виконує функцію зв’язку між членами речення та частинами складного речення (наприклад, сполучник, прийменник, частка).
1. Властивість за значенням дієслів “закріпити” та “закріпляти”; стан того, що є міцно приєднаним, зв’язаним або зафіксованим.
2. (юр.) Стан, за якого певні об’єкти, права, обов’язки чи повноваження офіційно та на постійній основі віднесені до конкретної особи, організації, території чи іншого суб’єкта.
3. (психол., соц.) Стала наявність, усталеність певних якостей, рис поведінки, знань, навичок або соціальних зв’язків у індивіда чи групи.
1. Дія за значенням дієслова “закріпити”; надання чому-небудь міцності, стійкості, довготривалості або незмінності.
2. Результат такої дії; стан, коли щось стало міцним, стійким, незмінним або юридично встановленим.
3. (юр.) Офіційне встановлення, юридичне оформлення прав, обов’язків, статусу або норми.
4. (військ., техн.) Пристрій або елемент, що служить для фіксації, утримання чогось у певному положенні.
1. Такий, що надійно приєднаний, прикріплений до чогось, зафіксований у певному положенні або стані.
2. Такий, що юридично чи адміністративно затверджений, встановлений, отримав офіційний статус (про норми, правила, права, обов’язки тощо).
3. Призначений, віднесений до певної організації, підрозділу або території для постійної роботи чи служби.
1. Невеликий металевий або пластмасовий предмет для тимчасового скріплення паперів, що складається з двох пружинних пластин, з’єднаних дугою.
2. Рідкісне, застаріле позначення будь-якого пристосування для кріплення, закріплення чогось (наприклад, шпильки, застібки).
1. Набути стійкого положення, стати міцним, непохитним; стабілізуватися.
2. Отримати підтвердження, остаточно встановитися (про факти, знання, навички тощо).
3. Військ. Зайняти та пристосувати для оборони певну ділянку місцевості, укріпитися на ній.
4. Розм. Влаштуватися, владнати свої справи на певному місці або в певному становищі.
1. Надійно приєднати, прикріпити щось до чогось, зробити міцним, стійким, незрушним.
2. Зробити стійким, незмінним, остаточно встановити (про явища, поняття, норми тощо).
3. Військ. Організувати та обладнати позицію для оборони, оборонятися на певному рубежі.
4. Юр. Офіційно документально підтвердити, встановити (наприклад, право, факт, статус).
5. Перен. Дозволити комусь залишитися на певній посаді, роботі, місці; призначити на постійну роботу.
1. Дрібна металева скоба, гачок або затискач, призначений для закріплення, утримання чи з’єднання деталей; кріпильний елемент.
2. (рідко, діалектне) Місце або спосіб закріплення чогось; закріплення, фіксація.