Словник Української Мови
1. Юридично прикріпити селян до землі та пану, позбавивши особистої свободи та права на переміщення; встановити кріпосне право.
2. Позбавити волі, зробити залежним, підпорядкувати, обмежити у правах або можливостях (у переносному значенні).
3. Міцно закріпити, з’єднати, зробити нерухомим (у технічному або фізичному сенсі).
1. Який стосується закріпи, є власністю закріпи або пов’язаний з нею.
2. У переносному значенні: такий, що має обмежену свободу, прикріплений до певного місця, установи чи обов’язку; невільний.
1. Який має властивість закріпляти, робити міцним, стійким, тривалим; такий, що сприяє засвоєнню, запам’ятовуванню чи стабілізації.
2. (У спеціальних термінологіях) Призначений для надійного з’єднання, фіксації, утримання деталей або матеріалів (наприклад, закріпляючий елемент, закріпляюча суміш).
1. Набувати стійкості, ставати міцним, надійно зафіксованим у певному положенні або стані; стабілізуватися.
2. Перебувати в процесі закріплення, ставати закріпленим (у прямому або переносному значенні).
3. Юридично або офіційно оформлятися, набувати чинності, ставати постійним (про права, статус, норми тощо).
4. Міцно запам’ятовуватися, ставати частиною знань або навичок (про інформацію, матеріал).
5. У військовій справі — займати та готувати до оборони певний рубіж, позицію, ділянку місцевості.
1. Надійно приєднувати, прикріплювати щось до чогось, роблячи нерухомим або стійким.
2. Робити міцним, стійким, довговічним; зміцнювати, утверджувати.
3. Юридично або адміністративно оформляти право власності, користування або розпорядження чимось за конкретною особою чи організацією.
4. У військовій справі — оволодіти захопленою позицією та організувати її оборону.
5. У навчанні — сприяти міцному запам’ятовуванню знань, навичок шляхом повторення чи вправ.
1. Дія за значенням дієслова “закріпляти” — надання чому-небудь міцності, стійкості, довготривалості; укріплення, зміцнення.
2. Процес або результат юридичного чи офіційного оформлення прав, обов’язків, статусу чи майна за певною особою чи установою.
3. У психології та педагогіці — етап засвоєння знань, навичок або реакцій, спрямований на їх стабілізацію та запобігання забуванню.
4. У техніці — спосіб або пристрій для надійного фіксування, утримання деталей, вузлів або конструкцій у певному положенні.
1. Який призначений для закріплення чогось, надання міцності, стійкості або постійності.
2. Який сприяє засвоєнню, запам’ятовуванню або утвердженню знань, навичок, звички тощо.
1. Технічний пристрій, деталь або пристосування, призначене для надійного фіксування, утримання чи кріплення чогось на певному місці.
2. Хімічна речовина (компонент), що використовується в промисловості, косметиці, харчових технологіях для надання суміші, масі або покриттю стійкості, міцності, тривалої форми або для запобігання розшаруванню.
3. У побуті — будь-який засіб (клей, лак, спеціальний розчин), що застосовується для остаточного фіксування результату роботи, наприклад, у рукоділлі, флористиці, укладці волосся.
1. Ставати міцним, стійким, надійно приєднаним до чогось; набувати властивості закріпленості.
2. Отримувати офіційне підтвердження, юридичну чи організаційну силу; ставати встановленим, затвердженим (про норми, правила, статуси тощо).
3. Стабілізуватися, ставати постійним, незмінним (про знання, навички, звички або почуття).
4. Військ. Займати та готувати до оборони певну позицію, ділянку місцевості.
5. Бути призначеним, відрядженим для постійної роботи в якій-небудь організації, установі або за певним об’єктом.
1. Надійно приєднувати, прикріплювати щось до чогось, роблячи нерухомим або стійким.
2. Робити міцним, стійким, довготривалим; укріплювати, утверджувати.
3. Призначати, призначати для постійної роботи, діяльності або проживання в певному місці; прикріплювати.
4. Юридично оформляти право власності, володіння або користування чимось за кимось.
5. У військовій справі: займати та утримувати захоплену позицію, готувати її до оборони.