1. Ставати кріпаком, потрапляти в кріпацтво; перетворюватися на власність феодала, втрачати особисту свободу.
2. (переносно) Позбавлятися волі, незалежності; потрапляти в повну залежність від когось або чогось, ставати рабом обставин, звички тощо.
-
закріпачувати
1. Позбавляти когось особистої свободи, перетворювати на кріпака; підпорядковувати кріпацькому праву.
2. (переносно) Позбавляти волі, незалежності; підкоряти, робити повністю залежним від себе.
-
закріпачування
Історичний та правовий процес позбавлення селян особистої свободи, перетворення їх на кріпаків, тобто прикріплення до землі та підпорядкування повноцінній владі землевласника-феодала.
У переносному значенні — позбавлення свободи, незалежності, права вибору; стан повного підпорядкування, залежності від когось або чогось.
-
закріпачитися
1. (історичне) Стати кріпаком, потрапити в кріпацьку залежність.
2. (переносне) Добровільно або вимушено потрапити в повну залежність від когось або чогось, опинитися в стані обмеженої свободи дій.
-
закріпачити
1. Історичне: перетворити в кріпака, позбавити особистої свободи, підпорядкувати феодальній залежності; поневолити.
2. Переносне: позбавити волі, можливості вільно діяти чи розвиватися; підпорядкувати повністю своїй волі або обставинам.
-
закріпачення
1. Історичний та юридичний термін, що означає процес поступового обмеження свободи пересування та прав селян, їх прикріплення до землі та підпорядкування владі феодала-землевласника, що в Україні (на теренах Великого князівства Литовського та Речі Посполитої) набуло масового характеру з XV–XVI століть.
2. У переносному значенні — стан повної залежності, несвободи, підпорядкування; процес позбавлення волі, прав та можливості самостійно приймати рішення.
-
закріпачений
1. Який перебуває у стані кріпацтва, позбавлений особистої свободи, підпорядкований поміщику як власність; той, що стосується кріпаків.
2. Переносно: позбавлений волі, можливості вільно діяти або розвиватися; поневолений, пригнічений.
-
закріпа
1. (історичний термін) Кріпачка, жінка, яка перебувала в стані кріпацтва; поневолена селянка.
2. (переносне значення) Жінка або дівчина, яка перебуває в повній залежності від когось, у стані принизливої неволі або підпорядкування.
-
закріп
1. Технічний термін у будівництві та архітектурі, що позначає конструктивний елемент для кріплення, з’єднання або фіксації частин споруди, механізму чи деталі; кріпильна деталь, анкер.
2. У фортифікації — укріплення, оборонна споруда (застаріле або спеціалізоване вживання).
3. В історії України (XVII–XVIII ст.) — назва адміністративно-територіальної одиниці у Слобідській Україні, що відповідала полковому округу; територія, закріплена за певним козацьким полком.
-
закрійниця
Жінка, яка професійно займається розкроєм тканини, шкіри тощо для пошиття одягу, взуття або інших виробів.
Робітниця на швейному, взуттєвому або аналогічному виробництві, що спеціалізується на розкроюванні матеріалів за лекалами.