1. Історичний та юридичний термін, що означає процес поступового обмеження свободи пересування та прав селян, їх прикріплення до землі та підпорядкування владі феодала-землевласника, що в Україні (на теренах Великого князівства Литовського та Речі Посполитої) набуло масового характеру з XV–XVI століть.
2. У переносному значенні — стан повної залежності, несвободи, підпорядкування; процес позбавлення волі, прав та можливості самостійно приймати рішення.