Словник Української Мови
Буква
1. Технічний термін у будівництві та архітектурі, що позначає конструктивний елемент для кріплення, з’єднання або фіксації частин споруди, механізму чи деталі; кріпильна деталь, анкер.
2. У фортифікації — укріплення, оборонна споруда (застаріле або спеціалізоване вживання).
3. В історії України (XVII–XVIII ст.) — назва адміністративно-територіальної одиниці у Слобідській Україні, що відповідала полковому округу; територія, закріплена за певним козацьким полком.
Приклад 1:
Обирають принцип організації роботи комерційних агентів: територіальний (за кожним комерційним агентом закріплюється певна територія на правах винятковості обслугов ування; він є єдиним представником підприємства на даній території і несе відповідальність за роботу на ній); по клієнтах (з а комерційними агентами закріп люються певні клієнти; комерційний агент повинен добре орієнтуватися в потребах клієнтів, враховувати можливості споживачів, їх специфіку); по галузях економіки (кожна галузь має свою специфіку, і комерційному агенту необхідно вивчити її з метою більш ефективної роботи); комбінований, коли використовують декілька принципів в залежності від ситуації. Особистий продаж є дорогим заходом маркетингу, але ефективним.
— Самчук Улас, “Марія”