Приклад 1:
Однак за цей уламок секунди, що неймовірно видовжився і, наче міхур, налився кров’ю, вона, Марина, мала враження, ніби їй розполовинили череп, насадивши на її кволий мозок двигтющі півкулі вселенського мозку, аби вона, Марина, за коротку мить охопила не лише зором, а й нутром усі ті потаємні нитки, двигуни навколишніх з’яв, прагнень, власної долі, ба навіть усього світу, дарма що ясновидющість, яка розкрила перед нею, Мариною, випрозоривши до наймікроскопічніших закутин, усю світобудову, — ясновидющість, що її вона, Марина, від несподіванки й збудження навіть не спробувала якось довше втримати й закріпити в собі, — так само раптово згасла, залишивши в ній, Марині, почуття гіркої втрати й щему, від котрого, здавалося, зараз лусне земля, попри те, що саме тоді їй, Марині, ще не було жодних підстав впадати в розпач, бож розпач і горе, існування яких вона, Марина, почуттями забігаючи наперед, вперше так гостро відчула саме в веселому товаристві Соколюка, що сам ніби не мав жодних проблем, витрачаючи енерґію й час на полагоджування чужих клопотів, і що згодом, воліючи їй, Марині, всіляко допомогти, пропонував їй розв’язати життєві ускладнення абортом, на що вона, самозрозуміла річ, не погодилася, оскільки погодитися-означало б убити Гната вдруге, — цей розпач і горе прийшли до неї щойно перегодя. Звісно, не виключене, що її тодішній настрій був спричинений тим, що вона, Марина, сама те ще не цілком усвідомлюючи (імовірно, кохання перетворює навіть тупу купу м’яса на винятково чутливий аґреґат із самих мацаків і хоботків, що точніше й непомипьніше, ніж радар, ловить найпотаємніші, найвіддаленіші чуттєві заряди й поштовхи навколо улюбленого єства), ревнувала Гната до Віталія, серцем намацуючи ворога в цьому тендітному, на перший погляд навіть симпатичному, дженджикові, який, мавши на карку більше років, ніж вони, крім Соколюка, ухистився виглядати (рухами, виразом обличчя, ніби аж сором’язливістю) непробудженою до життя п’ятнадцятирічною дівчиною, ніж хлопцем, чи, властиво, чоловіком, котрий звідав усі пороки (хоча вона, Марина, спочатку й не надто повірила балакучому, схильному до вигадок і принагідних перебільшень, ніби й у дечому легковажному, а заразом, упереміш із легковажністю, далеко не поверховому, Соколюкові, що, як на Марину, мало скидався на лікаря-психіятра, а ще менше на особу, яка, заки вдатися до психіятрії, свого, за висловом Соколюка, єдиного й остаточного покликання, кілька років успішно працювала гінекологом, потім, ліквідувавши власну, новоустатковану й ще не повністю сплачену практику, спеціалізувалася на внутрішніх захворюваннях, аж поки доглипалася, — і мала відвагу ще раз розпочати з нічого, — що її фасцинує психічна структура людини, узгляднюючи, мовляв, яку, він, Соколюк, і поінформував її, Марину, про Віталія, аби, поперше, не виникло непорозумінь, бо ану ж вона, Марина, візьме та й закохається в Віталія, накивавши від Мирона п’ятами?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
З цією метою вони прагнули закріпити відповідний спосіб життя, займаючись перебудовою маєтків на зразок багатих катерининських вельмож. Не випадково згодом І. Франко, маючи на увазі вищі прошарки українського суспільства, називав XVIII століття віком занепаду й духовної кризи.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
Проте наступники Рамзеса III не зуміли закріпити ці воєнні успіхи. Немовби відчуваючи своє безсилля, всі вони брали собі престижне ймення Рамзеса, через що єгиптологи назвали їх Рамесидами.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”
