drevosliv.com

Словник Української

Категорія: У

  • утаювати

    1. Навмисно приховувати, не розголошувати щось, уникати повідомлення про щось; залишати в таємниці.

    2. Не виявляти, не показувати якихось почуттів, переживань, думок; стримувати їх у собі.

  • утаюватися

    1. (док. утаїтися) Старанно приховуватися, ховатися від когось або чогось, уникаючи виявлення чи помітності.

    2. (док. утаїтися) Про щось потаємне, приховане: залишатися невиявленим, непоміченим, невідомим для інших.

    3. (док. утаїтися) Перен. Приховувати свої справжні почуття, думки, наміри, зберігаючи зовнішню байдужість або інший вираз.

  • утаювач

    1. Той, хто утаює щось, приховує від інших; приховувач.

    2. (у техніці) Пристрій або елемент системи, призначений для зберігання, накопичення або тимчасового приховування чого-небудь (наприклад, інформації, енергії, речовини).

  • утаювачка

    Утаювачка — власна назва, що позначає жіночий персонаж з українського фольклору, зокрема казок, який володіє таємними знаннями або здібностями до перетворення, часто пов’язаними з чарами, ворожінням або збереженням потаємних відомостей.

    Утаювачка — історичний термін або народна назва для жінки, яка займалася таємними, часто забороненими ремеслами (наприклад, знахарка, ворожка), чия діяльність була оточена секретністю та потребувала приховування від офіційної влади або громади.

  • утверджений

    1. Такий, що отримав офіційне схвалення, затвердження від уповноваженої особи чи інстанції; прийнятий у встановленому порядку.

    2. (У назвах документів, нормативних актів) Офіційно прийнятий та набралий чинності.

    3. (Перен.) Сталий, міцно встановлений; такий, що не піддається сумнівам.

  • утвердження

    1. Дія за значенням дієслова «утверджувати»; надання чомусь офіційного статусу, схвалення, затвердження.

    2. Твердження, думка, положення, яке висловлюється як істина або принцип, що не потребує доказів.

    3. Процес або результат набуття чимось міцності, стабільності, непохитності; зміцнення.

    4. У філософії та логіці — судження, в якому щось стверджується про предмет мислення.

  • утверджування

    1. Дія за значенням дієслова «утверджувати»; надання чому-небудь офіційного статусу, затвердження, санкціонування.

    2. Дія за значенням дієслова «утверджувати»; поширення, впровадження певних ідей, поглядів, норм поведінки.

    3. Дія за значенням дієслова «утверджувати»; переконання кого-небудь у чому-небудь, навіювання певної думки.

    4. Дія за значенням дієслова «утверджувати»; підтвердження істинності, правильності чого-небудь, доведення на практиці.

  • утверджувати

    1. Надавати чомусь офіційного статусу, закріплювати, приймати як обов’язкову норму (про рішення, закон, план, посаду тощо).

    2. Переконуватися в істинності, правильності чогось; переконувати когось у цьому, доводити щось.

    3. Робити міцним, стійким, міцно встановлювати, зміцнювати (фізично або в переносному сенсі).

    4. Робити певну думку, погляд, принцип непохитним, незмінним; вселяти, закріплювати в свідомості.

  • утверджуватися

    1. Набувати стійкості, міцності, ставати твердим, непохитним; закріплюватися, стабілізуватися.

    2. Набувати визнання, авторитету, ставати загальноприйнятим; вкорінюватися (про ідеї, звичаї, норми тощо).

    3. Отримувати офіційне схвалення, санкцію, бути затвердженим (про документи, рішення, постанови).

    4. Переконуватися в чомусь, приходити до певного переконання, впевненості.

  • утвердити

    1. Надати чомусь офіційного статусу, схвалити та ввести в дію (про рішення, закон, план тощо).

    2. Остаточно встановити, довести істинність або обґрунтованість чогось (про факт, теорію, думку).

    3. Зробити міцним, стійким, непохитним; зміцнити (про почуття, переконання, владу тощо).