Значення
-
Особа, якій надано офіційні повноваження (право, правочинну здатність) для виконання певних дій, представництва інтересах або врегулювання справ від імені іншої особи, установи, організації чи держави.
-
Посадова або службова особа, що має спеціальні повноваження, передбачені законом або іншим нормативним актом, для здійснення контролю, нагляду чи вирішення питань у певній сфері (наприклад, уповноважений з прав дитини, уповноважений з прав людини).
-
Представник, дії якого зобов’язують ту особу чи організацію, від імені якої він діє (наприклад, торговий уповноважений, уповноважений банку).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. уповноважений, р. уповноваженого, д. уповноваженому, з. уповноваженого, о. уповноваженим, м. уповноваженім, к. уповноважений