Значення
-
Особа, якій доручено певні справи, обов’язки або повноваження для виконання від імені іншої особи чи організації; представник, уповноважений.
-
У царській Росії та деяких інших державах — посадовець, який виконував судові, адміністративні або поліцейські функції в певному окрузі (наприклад, земський повірник).
-
У сучасному українському праві — професійна назва адвоката, який здійснює представництво та захист інтересів клієнта в суді та інших органах (використовується поряд із терміном “адвокат”).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. повірник, р. повірника, д. повірникові, з. повірника, о. повірником, м. повірникові, к. повірнику