Словник Української Мови
1. Процес зняття бруньок з рослин (переважно винограду) з метою регулювання кількості плодових пагонів і врожайності; пасинкування.
2. У переносному значенні: усунення зайвих, непотрібних або шкідливих елементів, явищ у складній системі чи структурі.
1. У техніці, будівництві: демонтувати, розбирати тимчасові дерев’яні чи металеві конструкції (бруньки), що підтримували опалубку, склепіння, стіни під час їх спорудження або ремонту.
2. У сільському господарстві (діалектне, рідковживане): розпушувати, обробляти ґрунт, розбивати грудки після оранки або бринькування.
1. Втрачати бруньки, звільнятися від них (про рослини).
2. Розпускатися, розгортатися (про бруньки, листя, квіти).
Розбрунькуватися — розпастися на бруньки, розпуститися (про рослини).
1. Втратити бруньки, перестати брунькуватися (про рослини).
2. Розпуститися, розквітнути (переносно, про людину, що набуває розквіту, привабливості).
1. Почати брязкати, видавати брязків, дзенькіт, дзвінкі звуки (переважно про металеві предмети).
2. Розмовно, переносно: почати багато і голосно говорити, часто без змісту; базікати, теревенити.
1. (у нафтовій та газовій промисловості) Почати процес буріння, ініціювати спорудження свердловини шляхом руйнування гірської породи на певній ділянці.
2. (переносно, рідко) Розпочати інтенсивну діяльність, активні дії, “розгорнути роботу” в якійсь сфері; викликати оживлення, активізацію процесу.
1. (про людину) Втратити самовладання, розлютитися, розгніватися; стати буйним, нестримним.
2. (переносно, про стихію, явища природи) Розігратися, розлютитися, набрати сили (про бурю, вітер, заметіль тощо).
1. Який був розбурканий, тобто виведений зі стану спокою, сну або нерухомості; збуджений, активізований.
2. Який викликав хвилювання, сильне збудження або оживлення; схвильований, збуджений.
3. Який був порушений, примушений до дії або активності; розворушений.
Стан, коли щось (часто — водна поверхня) хвилюється, коливається, перебуває в русі через вплив зовнішніх сил.