1. Доброчинність, благодійність; діяльність, спрямована на безкорисливе надання допомоги нужденним, філантропія.

2. Конкретний добрий вчинок, благодійний поступок; те, що зроблено на чиєсь благо.

3. (застаріле) Майно, статки, достаток, якими володіє людина.

1. Властивість добродія; сукупність позитивних моральних якостей, що характеризують людину як щиру, милосердну, готову до самопожертви на благо інших.

2. Конкретна дія, вчинок, що виявляє такі якості; благодійність, філантропія, матеріальна чи моральна допомога нужденним.

3. (застаріле) Титулування, звертання до шляхетної особи (звичайно чоловіка) у Російській імперії, аналогічне до “пан”, “шановний”.

Добродійність — це моральна якість людини, що полягає в схильності до добрих справ, у готовності діяти на благо інших, проявляти милосердя, щедрість і безкорисливу допомогу.

Добродійність — це конкретна діяльність, спрямована на благодійність, філантропію, матеріальну чи іншу підтримку нужденних, а також сукупність таких дій.

1. Жінка, яка займається доброчинною діяльністю, допомагає нужденним, робить добрі справи, благодійниця.

2. Форма ввічливого звертання або згадування про жінку (застаріле, історичне), аналогічна до “пані”, “добродійка”.

1. Людина, яка робить добро іншим, допомагає нужденним, виявляє благодійність; благодійник, меценат.

2. (заст.) Форма ввічливого звертання до чоловіка (переважно у міському середовищі), аналогічна до “пан”, “добродію”.

3. (заст., ірон.) Чоловік, від якого залежить доля інших людей, начальник, опікун.

1. Жінка, яка робить добро, допомагає іншим, виявляє милосердя; благодійниця.

2. Форма ввічливого звертання або згадування про жінку (зараз застосовується переважно іронічно або в історичному контексті).

3. (заст.) Власниця маєтку, пані; жінка, яка має владу або дає роботу.

1. Застаріле звертання до чоловіка, що вказує на повагу, аналогічне сучасним “пан”, “шановний”.

2. Застаріле позначення чоловіка з високим соціальним статусом, господаря, пана, особливо у звертанні підлеглих або слуг.

3. (Переносно) Людина, яка чинить добро, благодійник, меценат (зараз вживається переважно іронічно або в стилізованих текстах).

1. Властивість за значенням прикметника “добродушний”; лагідний, м’який, незлобивий характер, прихильне й сердечне ставлення до оточуючих.

2. Висловлювання, поведінка або вчинок, що виявляють таку властивість характеру.

1. У роботах українського мовознавця та лексикографа Бориса Грінченка — уявний персонаж, якого він використовував для ілюстрації нелогічності та невідповідності деяких штучних запозичень з російської мови, зокрема слова “благодаря” (наприклад, “благодаря добродбача” як калька з “благодаря доброхота”). Це слово є авторським і слугувало меті критики невдалих мовних калек.

2. У сучасному вжитку іноді використовується іронічно або в мовознавчих дискусіях для позначення штучного, неорганічного запозичення чи невдалої мовної конструкції, що виникає внаслідок механічного перекладу з інших мов.

1. (діал.) Той, хто добродбає (добуває, заробляє) щось; заробітчанин, наймит.

2. (перен., рідк.) Людина, яка прагне до наживи, користолюбець.