Словник Української Мови
1. Сукупність книг, рукописів, писемних пам’яток певної доби, народу, країни або галузі знань; писемна спадщина.
2. Наявність, поширеність книг, грамотності та писемної культури; стан культури, що ґрунтується на писемності.
3. Риси мови, властиві письмовому, літературному стилю, а не розмовному мовленню; високий, літературний стиль.
1. (про величину, властивість тощо) Такий, що має обмежену кількість значень, змін, станів; перервний, що складається з окремих частин, елементів, які не утворюють суцільності; протилежне до неперервного.
2. (у математиці, інформатиці) Стосуючийся об’єктів, що приймають чіткі, окремі значення, або процесів, що відбуваються в окремі моменти часу; застосовується в дискретній математиці, дискретному аналізі тощо.
3. (у фізиці, техніці) Характеризуючийся окремими, чітко вираженими порціями (квантами), рівнями або подіями.
1. Пов’язаний з книжковою, писемною мовою, що протиставляється усній народній мові; властивий офіційним, літературним текстам.
2. Створений, зафіксований або вживаний у писемній формі, зокрема в літературних творах, документах тощо.
1. Втрачати авторитет, повагу, довіру оточуючих через власні вчинки, слова або поведінку; компрометувати себе.
2. Ставати менш переконливим, втрачати силу доказовості (про факти, ідеї, теорії).
1. Застаріла назва книгарні — закладу, де продають книги.
2. Застаріла назва книжкового магазину або книжкового сховища (бібліотеки).
3. (У переносному значенні) Людина, яка багато читає, книголюб; книжник.
1. Підірвати довіру, авторитет або добру репутацію когось або чогось; викликати недовіру, знеславити.
2. Поставити під сумнів правдивість, достовірність або цінність чогось; спростувати, визнати недійсним.
1. Такий, що втратив довіру, авторитет або повагу через власні вчинки, негативні висвітлення або свідомі дії інших.
2. (У спеціальному вжитку) Такий, що визнаний недостовірним, недійсним або таким, що не заслуговує на увагу (наприклад, про джерело інформації, теорію, метод).
1. Особа, яка багато читає, захоплюється книгами; любитель книг, книголюб.
2. У давнину: людина, яка займалася переписуванням, зберіганням або вивченням старовинних книг, рукописів; писар, вчений ченець.
3. У юдаїзмі: вчений законознавець, знавець та тлумач Святого Писання (Тори) та релігійних традицій.
1. Який стосується книги, властивий книзі, призначений для книг.
2. Який міститься в книзі, описаний у книзі, відомий з книг, а не з практичного досвіду; теоретичний, абстрактний.
3. Про мову, слово, вираз: характерний для письмово-літературної мови, вживаний переважно в книжках, а не в усному мовленні; не розмовний.
4. Який багато читає, любить читати; начитаний.