1. Про дим, пару, хмари тощо: щільно огорнути, обволокти кого-, що-небудь; заклубити.
2. Розгорнутися, розвинутися клубами (про дим, пару, хмари тощо).
3. перен. Про почуття, думки, спогади тощо: раптово й інтенсивно виникнути, охопити когось.
-
заклопотатися
1. Почати клопотатися про щось, взятися за якусь справу, проявити турботу або старанність у чомусь.
2. Зайнятися чимось, відволіктися на якусь діяльність, внаслідок чого опинитися в стані клопоту, зайнятості.
3. (У пасивній формі, часто «заклопотаний») Перебувати в стані турботи, хвилювання або бути зайнятим якоюсь справою.
-
заклопотати
1. Привести в стан клопоту, занепокоєння; зайняти клопотами, турботами.
2. (переважно у пасивному стані) Бути зайнятим, поринати в якусь справу, віддавати їй всю увагу.
3. (заст.) Звернутися з клопотанням, проханням до когось; поручити, доручити комусь щось.
-
заклопотаність
Стан, коли людина зайнята справами, турботами або проблемами, що викликають внутрішнє напруження, непокій або відволікають увагу.
Властивість людини, що полягає в постійній зосередженості на практичних справах та турботах, часто з відтінком поспішності або непокою.
-
заклопотано
1. У стан заклопотаності, з відчуттям турботи, тривоги або поспіху; коли людина поглинена якимись справами, думками.
2. (У мовленні, дії) Так, що виражає заклопотаність, зосередженість на проблемах або невідкладних справах.
-
заклопотання
1. Стан тривоги, непокою, хвилювання, викликаний якимись обставинами або думками про щось; турбота.
2. Дія за значенням «клопотатися»; активна діяльність, спрямована на влаштування, організацію чогось, подолання труднощів; клопотання.
3. (у множині) Практичні справи, турботи, пов’язані з буденним життям; клопіт.
-
заклопотаний
1. Який перебуває в стані клопоту, турботи, стурбованості; схвильований, стривожений через якісь справи чи обставини.
2. Який зайнятий якоюсь справою, працею; такий, що має багато клопоту, турбот.
3. Який виражає клопіт, турботу або зайнятість справами (про вигляд, поведінку тощо).
-
закло
1. (діал.) Захищене від вітру місце, затишок; укриття, притулок.
2. (діал.) Те саме, що заклін; предмет, якому приписують захисну силу, оберіг, талісман.
3. (спец.) Частина верстата або іншого технічного пристрою, що служить для захисту робочого місця або механізмів від пилу, іскр, осколків тощо; захисний кожух, щиток.
-
заклично
1. У спосіб заклику, звернення до когось; з вигуком, викриком.
2. У граматиці: у значенні кличного відмінка, як форма звертання.
-
закличний
1. Який стосується заклику, призначений для закликання, заклику до чого-небудь; що має форму звернення, поклику.
2. У лінгвістиці: такий, що виражає звернення, поклик; що належить до відмінка звертання. Наприклад: закличний відмінок (вокатив).