Словник Української Мови
Буква
1. Стан тривоги, непокою, хвилювання, викликаний якимись обставинами або думками про щось; турбота.
2. Дія за значенням «клопотатися»; активна діяльність, спрямована на влаштування, організацію чогось, подолання труднощів; клопотання.
3. (у множині) Практичні справи, турботи, пов’язані з буденним життям; клопіт.
Приклад 1:
— Ну, тепер візьмімося й за діалоги, — сказав він, стараючись не виявляти свого заклопотання. — Але ж льубліjу тіба!
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
— проказав він… Далі, щоб замаскувати своє заклопотання, він жартівливо вимовив: — От добре каже Кузьма Прутков: «Почутлива людина на льодову висульку скидається. Пригрій її — розтане!» Всі засміялися.
— Тютюнник Григорій, “Вир”