Власна назва села в Україні, що входить до складу Бучанського району Київської області; топонім.
-
закіптявілий
1. Який став кіптявим, покрився кіптюгою (сажею, чорним нагаром від диму).
2. Переносно: який набув темного, похмурого, брудного вигляду; задимлений, закопчений.
-
закіптюженість
Стан предмета, поверхні або приміщення, що покриті кіптявою (сажею, чорним нагаром від диму або вогню).
-
закіптюжений
Покритий кіптюгою, сажею, що осідає від диму або кіптяви.
Переносно: потемнілий, забруднений, має непривабливий, занедбаний вигляд (про предмети або приміщення).
Переносно: про людину — брудний, неохайний, з занедбаним зовнішнім виглядом.
-
закіпачуваний
1. (про об’єкт, явище або процес) Такий, що може бути описаний, проаналізований або змодельований за допомогою методів та інструментів теорії катастроф (катастрофології), тобто піддається застосуванню “КІПачу” — математичного апарату теорії катастроф Рене Тома.
2. (у переносному значенні) Такий, що має властивість різко, стрибкоподібно змінювати свій стан або поведінку в залежності від плавної зміни вхідних параметрів; такий, що демонструє явище біфуркації.
-
закіп
1. (діал.) Місце, де річка, струмок або джерело витікають з-під землі; водограй, джерело.
2. (перен., діал.) Початок, виток чогось; першопричина.
-
закінчуватися
1. Дійти до кінця, припинятися (про процес, подію, стан тощо).
2. Витрачатися повністю, не залишатися (про ресурси, запаси).
3. Мати щось своїм результатом, висновком; завершуватися чимось.
4. (у граматиці) Приймати певні граматичні закінчення, мати певний флексійний елемент наприкінці слова.
-
закінчувати
1. Доводити до кінця, завершувати якусь дію, процес або роботу; робити кінець чомусь.
2. Ставити крапку, фінальний штрих у якійсь справі; робити останні, завершальні дії.
3. Припиняти існування, функціонування чогось; робити так, щоб щось переставало бути, діяти або тривати.
4. (у пасивному стані) Добігати кінця, наближатися до завершення; переставати існувати або відбуватися через вичерпання часу, ресурсів тощо.
5. Надавати чомусь завершеної форми, цілісності; оформлювати остаточно.
-
закінчування
1. Частина слова, що змінюється і стоїть після кореня, яка виражає граматичне значення (відмінкове, особове тощо); флексія.
2. Заключна частина, кінець чого-небудь; завершення.
3. У техніці — остання операція обробки поверхні виробу, що надає їй остаточного вигляду та необхідних властивостей.
-
закінчуваний
1. Такий, що може мати закінчення або закінчуватися; який можна закінчити.
2. У граматиці: такий, що має граматичне закінчення, може змінюватися за відмінками, числами, родами тощо (про частини мови).