Словник Української Мови
Буква
1. Дійти до кінця, припинятися (про процес, подію, стан тощо).
2. Витрачатися повністю, не залишатися (про ресурси, запаси).
3. Мати щось своїм результатом, висновком; завершуватися чимось.
4. (у граматиці) Приймати певні граматичні закінчення, мати певний флексійний елемент наприкінці слова.
Приклад 1:
Причому в другому випадку вона творить окреме речення, тобто колон тут зливається з міжфразовим компонентом і з фразою, що повинно б визначати сутність Антонового буття, і цим, власне, мав би закінчуватися твір. Якби воно насправді так було, то будь-яка конкретизація виглядала б зайвою.
— Зеров Микола, “Камена”