Жінка, яка склала заповіт або має право його скласти; жінка-заповідач.
У літературному контексті — жінка, яка передає, доручає щось нащадкам або наступникам; жінка, що залишає духовний спадок.
-
заповідач
1. Особа, яка складає заповіт (остаточне розпорядження майном на випадок смерті).
2. (У переносному значенні) Той, хто передає нащадкам певні духовні цінності, ідеї або традиції; наставник, що залишає моральний обов’язок.
3. (У релігійному контексті, зазвичай з великої літери) Той, хто дає заповіт; часто стосується Бога як давателя Старого або Нового Заповіту.
-
заповідатися
1. (заст.) Зобов’язувати себе обітницею, давати обітницю щось зробити або дотримуватися чогось; заприсягатися.
2. (перен., рідк.) Наполегливо просити, благати когось про щось.
-
заповідати
1. Залишати щось у спадок, передавати у власність або користування за заповітом.
2. Урочисто наказувати, наставляти, давати настанови, які мають силу обов’язкового правила для майбутніх поколінь.
3. Доручати, покладати обов’язок зробити щось, передати якусь ідею або справу.
-
заповідання
1. Дія за значенням дієслова “заповідати”; передача майна, прав або обов’язків комусь за заповітом; складання заповіту.
2. Те, що заповідано, передано як обов’язок, наказ або побажання майбутнім поколінням; заповіт, завіт.
3. (у релігійному контексті, часто з великої літери) Божественне одкровення, вчення, закон, даний людям Богом; завіт (наприклад, Старий та Новий Заповіт).
-
заповіданий
1. Який передано комусь за заповітом або на підставі заповіту; призначений у спадок.
2. Який передається з покоління в покоління як найцінніше, що потрібно зберегти; навічний, священний.
3. Який комусь доручено, наказано зробити; призначений, наказаний.
-
заповнятися
1. Ставати повним, наповнюватися чимось, займатися повністю або частково (про порожній простір, ємність тощо).
2. Займатися, ставати зайнятим (про вільне місце, посаду, час тощо).
3. Ставати більш щільним, суцільним, втрачати порожнечі або прогалини (про масу, структуру).
4. Про форму, анкету, документ: ставати заповненим, отримувати необхідні відомості, записи у відведених графах.
5. Про почуття, стан: охоплювати когось, наповнювати собою (про радість, сум, тривогу тощо).
-
заповняти
1. Робити повним, наповнювати вільний простір чимось, займати щось цілком.
2. Вносити необхідні відомості, дані у встановлені графі бланка, форми, документа тощо.
3. Займати певний проміжок часу, заповнювати собою якийсь період.
4. У математиці та техніці: займати певну область, фігуру, поверхню іншими фігурами або елементами без перетинів і прогалин.
-
заповнюючий
1. (у граматиці) такий, що виражає заповнення, доповнення змісту; виконує функцію заповнення форми, конструкції.
2. (у лінгвістиці) такий, що належить до класу слів або елементів, основним призначенням яких є заповнення синтаксично обумовленої позиції в реченні або словосполученні, часто без повноцінного лексичного значення.