Древослів

Словник Української Мови

  • заповнення

    1. Дія за значенням дієслова “заповнювати” — процес зайняття вільного простору, порожнечі чим-небудь, наповнення чогось до країв.

    2. Те, чим заповнено порожнину, вільний простір або певну ємність; матеріал або субстанція, що виконує цю функцію.

    3. У техніці, інформатиці, діловодстві — процес внесення необхідних даних, відомостей у призначені для цього поля (форми, анкети, реєстри, електронні документи тощо).

    4. У математиці — результат або процес заміщення вільних місць у структурі (наприклад, заповнення клітин таблиці, заповнення масиву даними).

  • заповнений

    1. Такий, що містить у собі щось у великій кількості або до певної межі; наповнений, сповнений.

    2. (У спеціальних термінах) Такий, що має заповнення, внутрішню структуру або об’єм, який не є порожнім (наприклад, про геометричну фігуру, архітектурний елемент тощо).

    3. (Про час, розклад) Такий, у якому всі проміжки зайняті якимись справами, подіями; насичений, завантажений.

    4. (Про документ, форму, анкету) Такий, у якому усі необхідні поля, рядки або графи вже містять відповідну інформацію.

  • заповзятість

    Заповзятість — властивість за значенням заповзятий; надмірна наполегливість, завзятість, що часто межує з упертістю або настирливістю.

    Заповзятість — рідкісне, застаріле позначення для захоплення, зазіхання на щось, прагнення заволодіти чимось.

  • заповзяття

    Заповзяття — власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Калуському районі.

  • заповзято

    1. З великою наполегливістю, завзятістю та енергією; старанно, рішуче, невтомно.

    2. (У значенні присудкового слова) Виражає інтенсивну, наполегливу дію або стан; дуже, надзвичайно.

  • заповзятливість

    Властивість за значенням прикметника “заповзятливий”; настирливість, зухвалість у домаганні чогось, прагненні досягти мети будь-якими способами.

  • заповзятливо

    1. Властиво до заповзятливий; з великою наполегливістю, завзяттям, прагненням досягти мети, часто з відтінком зухвалості або надмірної амбітності.

    2. (Уживається як присудкове слово) Свідчить про наявність заповзятливості в діях, поведінці когось.

  • заповзятливий

    1. Який виявляє велику енергію, наполегливість і завзятість у досягненні мети; дуже працелюбний, старанний і цілеспрямований.

    2. (Розм.) Який прагне виділитися, показати себе; занадто амбітний, метушливий.

  • заповзятися

    1. Розпочати щось робити з великим завзяттям, енергією та наполегливістю; завзято взятися за справу.

    2. (Розм.) Зайнятися чимось надто інтенсивно, з перебором, до виснаження; захопитися чимось надмірно.

  • заповзятий

    1. Який виявляє велику наполегливість, завзятість, цілеспрямованість у досягненні чого-небудь; дуже старанний, рішучий.

    2. (Розм.) Який виражає завзятість, наполегливість або свідчить про них.