Словник Української Мови
1. Займати чиєсь місце, виконувати чиїсь обов’язки замість когось; бути заступником, представником.
2. (У логіці та лінгвістиці) Виступати замість іншого поняття, слова чи предмета; бути субститутом, замінником.
3. (Застаріле) Становити заслон, перешкоду; заступати шлях.
1. Який перебуває у стані застою, бездіяльності; застійний.
2. Який припинив рух, розвиток або функціонування; зупинений, заклинений.
3. У лінгвістиці: такий, що стосується застави (наприклад, про голосний звук, що розвинувся з приголосного).
1. Зупинитися, перестати рухатися; стати нерухомо.
2. (переносно) Затриматися, спинитися на чомусь (увагою, думками); заглибитися в роздуми.
3. (застаріле) Стати на захист когось або чогось; вступитися, заступитися.
1. Заступити когось, зайняти чиєсь місце, виконувати чиїсь обов’язки замість нього.
2. (У прямому значенні) Стати, розташуватися попереду когось або чогось, закривши собою; заступити шлях.
3. (Застаріле) Покласти, поставити щось як заставу, забезпечення боргу.
1. Установа, заклад або організація, що виконує певні суспільні, адміністративні, культурні, освітні чи інші функції; часто вживається в офіційній назві конкретної установи.
2. (переносно) Усталений порядок, правило, принцип або норма, що має обов’язкову силу і регулює життя, поведінку чи діяльність.
3. (застаріле) Дія за значенням «застановити»; заборона, наказ, розпорядження.
1. Невелика водойма, що утворюється навесні під час повені або паводку в низинних місцях, на луках, у заплаві річки, і часто ізолюється після спаду води.
2. Мілководна, зазвичай заросла рослинністю, частина озера, лиману або стариці, відокремлена мілиною або косою.
Заставщина — власна назва історичної території на Правобережній Україні (переважно в межах сучасної Вінницької області), яка у другій половині XIV століття була заставлена (передана в тимчасове володіння як гарантія боргу) литовським князем Володимиром Ольгердовичем польському королю Казимиру III.
Заставщина — власна назва історичної території на Поділлі, яка у 1430–1434 роках, після смерті великого литовського князя Вітовта, була заставлена польській короні й стала причиною польсько-литовської війни за подільські землі.
Заставщина — історичний термін, що позначає систему тимчасового переходу земельних володінь (заставу) від одного державного утворення до іншого як заставу (гарантію) за борги або політичні зобов’язання, поширену в українських землях у період Литовсько-Польської доби.
1. (у філателії) стосовний до заставки — поштової марки, яка наклеюється на конверт або листівку як застава оплати поштових послуг, але не гаситься, а повертається відправнику після сплати ним належної суми.
2. (у філателії) призначений для заставки; такий, що використовується як заставка (наприклад, про заставну марку).
Особа жіночої статі, яка на законних підставах (наприклад, за договором застави) утримує у себе майно, передане їй як забезпечення виконання зобов’язання (найчастіше повернення боргу).
Особа чи організація, яка на законних підставах (на підставі договору, рішення суду тощо) отримала та утримує у себе заставу (заставне майно) для забезпечення виконання зобов’язання, переважно позики.