Словник Української Мови
1. Забезпечувати когось або щось необхідним для певної діяльності, поїздки, роботи; споряджати.
2. Обладнати, пристосовувати щось для виконання певних функцій; оснащувати.
3. Застаріле: Надавати комусь звання, сан або повноваження; призначати на посаду.
1. Пристрій, інструмент або прилад, що використовується для ручної обробки матеріалів, виконання певних робіт у ремеслах, сільському господарстві, побуті тощо.
2. Технічний пристрій, механізм або машина, призначені для виконання певних виробничих, будівельних або інших операцій.
3. Переносно: засіб, спосіб, який використовується для досягнення якоїсь мети, часто з негативним відтінком (інструмент маніпуляцій, впливу).
4. У лінгвістиці: службова мовна одиниця (наприклад, прийменник, сполучник), що виражає відношення між словами.
1. Застаріла назва для знаряддя праці, інструменту або пристрою, яким виконують певну роботу.
2. (переносне значення) Засіб, спосіб для досягнення якоїсь мети.
3. (історичне, військове) Старовинна назва артилерійської гармати.
1. (від «нарошне») Навмисно, умисно, з попереднім наміром; спеціально.
2. (заст.) З особливим старанням, ретельно, докладно.
1. (від “Знапасть”) Який належить до Знапасті, пов’язаний із нею; характерний для Знапасті.
2. (перен., рідк.) Такий, що має ознаки, властивості чи характер, подібні до тих, що приписуються міфологічній Знапасті; загадковий, магічний, могутній.
1. (діал.) Набратися, накопичитися у значній кількості, зібратися (зазвичай про щось небажане або неприємне).
2. (перен., розм.) Потрапити у скрутне, незручне або неприємне становище; опинитися в халепі.
1. (діал.) Напастити, напасти на когось, набігти несподівано.
2. (діал., перен.) Нагрянути, з’явитися раптово у великій кількості (про думки, відчуття тощо).
1. (вживається як присудкове слово) Відомо, загальновідомо, усім відомо; за звичаєм, заведено.
2. (вживається як модальне слово) Як відомо, само собою зрозуміло, природно.
1. Результат пізнання дійсності, сукупність відомостей, набутих у процесі навчання чи дослідження; обізнаність, ерудиція.
2. Сукупність ідей, понять, уявлень, що відображають і узагальнюють досвід людини в певній галузі; система наукових відомостей.
3. (у філософії) Відповідне дійсності, істинне відображення об’єктивного світу в свідомості людини, результат процесу пізнання.
1. Який має великі знання, широку обізнаність у певній галузі; освічений, ерудований.
2. Який досяг високої майстерності, досвіду у чомусь; кваліфікований, досвідчений.
3. Застаріле: Відомий, славетний, знаменитий.