Древослів

Словник Української Мови

  • заповідність

    1. Властивість за значенням прикметника “заповідний”; стан, коли щось є об’єктом заповідання, охорони або особливого шанування, часто у релігійному, етичному або культурному контексті.

    2. У спеціальному вжитку (екологія, природоохорона) — статус території, об’єкта або явища, що перебуває під особливою охороною держави з метою збереження унікальних природних комплексів, історико-культурних цінностей; охоронюваний режим такої території.

    3. Переносно — внутрішня, сокровенна сутність чогось; те, що становить найглибшу, найважливішу і часто приховану від загального огляду основу явища, поняття чи почуття.

  • заповідно-мисливський

    1. Пов’язаний із заповідними територіями та мисливським господарством, що стосується організації та ведення мисливського господарства на заповідних територіях з метою охорони, відтворення та раціонального використання мисливської фауни.

    2. Стосовний до заповідно-мисливського господарства — спеціалізованого природоохоронного господарювання, яке поєднує функції заповідника (охорона цілісних природних комплексів) та мисливського господарства (регульоване полювання для регуляції чисельності та селекції).

  • заповідник

    1. Природоохоронна територія або акваторія з особливо цінними природними комплексами, якій надано статус постійно охоронюваної державною установою з метою збереження та дослідження в природному стані типових або унікальних екосистем, біологічного різноманіття та генофонду рослинного і тваринного світу.

    2. Установа (науково-дослідна, культурно-освітня), що організується для збереження, вивчення та популяризації пам’яток історії, археології, архітектури, мистецтва тощо, часто об’єднуючи їх на певній території (наприклад, музей-заповідник).

    3. (Переносне значення) Місце, де в найкращому вигляді збереглися, зберігаються певні риси, властивості, явища (наприклад, заповідник народних традицій).

  • заповідний

    1. Який стосується заповідника, пов’язаний із заповідником; властивий заповіднику.

    2. Який охороняється державою, перебуває під особливою охороною з метою збереження в природному стані (про територію, об’єкт природи тощо).

    3. Який має особливу цінність, важливість; священний, надзвичайно дорогий, недоторканний.

  • заповідачка

    Жінка, яка склала заповіт або має право його скласти; жінка-заповідач.

    У літературному контексті — жінка, яка передає, доручає щось нащадкам або наступникам; жінка, що залишає духовний спадок.

  • заповідач

    1. Особа, яка складає заповіт (остаточне розпорядження майном на випадок смерті).

    2. (У переносному значенні) Той, хто передає нащадкам певні духовні цінності, ідеї або традиції; наставник, що залишає моральний обов’язок.

    3. (У релігійному контексті, зазвичай з великої літери) Той, хто дає заповіт; часто стосується Бога як давателя Старого або Нового Заповіту.

  • заповідатися

    1. (заст.) Зобов’язувати себе обітницею, давати обітницю щось зробити або дотримуватися чогось; заприсягатися.

    2. (перен., рідк.) Наполегливо просити, благати когось про щось.

  • заповідати

    1. Залишати щось у спадок, передавати у власність або користування за заповітом.

    2. Урочисто наказувати, наставляти, давати настанови, які мають силу обов’язкового правила для майбутніх поколінь.

    3. Доручати, покладати обов’язок зробити щось, передати якусь ідею або справу.

  • заповідання

    1. Дія за значенням дієслова “заповідати”; передача майна, прав або обов’язків комусь за заповітом; складання заповіту.

    2. Те, що заповідано, передано як обов’язок, наказ або побажання майбутнім поколінням; заповіт, завіт.

    3. (у релігійному контексті, часто з великої літери) Божественне одкровення, вчення, закон, даний людям Богом; завіт (наприклад, Старий та Новий Заповіт).

  • заповіданий

    1. Який передано комусь за заповітом або на підставі заповіту; призначений у спадок.

    2. Який передається з покоління в покоління як найцінніше, що потрібно зберегти; навічний, священний.

    3. Який комусь доручено, наказано зробити; призначений, наказаний.