Словник Української Мови
1. На такому рівні, який відповідає встановленим вимогам, достатньо добре, але не відмінно; так, що заслуговує на задовільну оцінку (найчастіше про навчання).
2. У міру добре, прийнятно, так, що дає певне задоволення або відповідає мінімальним очікуванням.
1. Такий, що задовольняє певні вимоги або потреби; достатній, прийнятний, середньої якості.
2. (У системі оцінок) Оцінка, що свідчить про мінімально достатній рівень знань або виконання; відповідає оцінці «задовільно» (зазвичай три бала з п’яти).
1. Бути задоволеним чимось, приймати щось як достатнє, не вимагаючи більшого або кращого; обмежуватися чимось наявним.
2. Отримувати відчуття вдоволення, задоволення від чогось; знаходити в чомусь насолоду або розраду.
3. (У пасивних конструкціях) Бути задоволеним, виконаним, реалізованим (про потреби, бажання, вимоги тощо).
1. Робити достатнім, забезпечувати когось, щось у потрібній кількості, забезпечувати виконання чогось; забезпечувати відповідність певним вимогам, нормам.
2. Виконувати чиїсь бажання, прохання, потреби; робити когось задоволеним, приносити вдоволення.
3. (у пасивному стані: задовольнятися) Вважати для себе достатнім, обмежуватися чимось; приймати що-небудь як відповідне своїм потребам або очікуванням.
1. Дія за значенням дієслова “задовольняти” — надання того, що потрібно або бажано; виконання чисельних потреб, запитів, прохань.
2. Стан, який виникає внаслідок повного виконання бажань, потреб або вимог; відчуття вдоволеності.
3. (у спеціальному контексті) Юридичний акт або адміністративне рішення про виконання певної вимоги, клопотання, скарги тощо.
1. Отримати достатньо чогось, досягти бажаного, відчути вдоволення від виконання своїх бажань або потреб; бути задоволеним.
2. Погодитися на щось, що є доступним або пропонується, не вимагаючи більшого або кращого; прийняти щось як достатнє.
3. (У пасивному стані, часто про потреби, бажання) Бути виконаним, реалізованим, знайти собі втілення.
1. Виконати чиїсь бажання, вимоги, потреби; дати комусь те, чого він прагне або чого йому бракує.
2. Привести когось у стан вдоволення, задоволення; дати почуття морального або естетичного задоволення.
3. (у спеціальних контекстах) Відповідати певним критеріям, нормам або умовам; бути достатнім, прийнятним.
1. Почуття радості, вдоволення від відповідності чого-небудь власним бажанням, потребам, очікуванням; стан задоволеної людини.
2. Ступінь відповідності чого-небудь вимогам, нормам, очікуванням; задовільний стан, якість чогось.
1. Прислівник, що означає стан задоволення, вдоволення, відчуття приємності від отриманого, досягнутого чи пережитого.
2. (У ролі присудка) Про стан, коли хтось почувається вдоволеним, задоволеним; виражає відчуття достатку, ситості або морального сповнення.
1. Почуття радості, вдоволеності від досягнення бажаного, відповідності чогось власним потребам, бажанням або очікуванням; стан внутрішнього спокою та щастя, що виникає внаслідок такого відчуття.
2. Дія за значенням дієслова «задовольняти»; виконання, здійснення чого-небудь (потреб, вимог, прохань тощо).
3. Те, що задовольняє потреби, бажання; джерело радості, насолоди.