Словник Української Мови
Буква
1. Бути задоволеним чимось, приймати щось як достатнє, не вимагаючи більшого або кращого; обмежуватися чимось наявним.
2. Отримувати відчуття вдоволення, задоволення від чогось; знаходити в чомусь насолоду або розраду.
3. (У пасивних конструкціях) Бути задоволеним, виконаним, реалізованим (про потреби, бажання, вимоги тощо).
Приклад 1:
Матері були притаманні відкритість до людських бід і злигоднів та здатність задовольнятися малим… Аби були книги, і музика звучала, і дочка гідно розвивалася… Побут, родинні події, стосунки з чоловіком, навіть труднощі у вихованні дочки, сімейні справи найближчої родички — сестри Люції — все це десь на периферії щоденника, пунктиром, не наголошується, як тло. Дорвавшись до щоденника, мовби ширяє над земним і буденним… Натомість дуже вразлива до естетики побуту, дорожить тією красою, серед якої живе, — виплеканий батьковими чудодійними руками садок, вишукані квіти.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”