Словник Української Мови
Буква
1. Прислівник, що означає стан задоволення, вдоволення, відчуття приємності від отриманого, досягнутого чи пережитого.
2. (У ролі присудка) Про стан, коли хтось почувається вдоволеним, задоволеним; виражає відчуття достатку, ситості або морального сповнення.
Приклад 1:
Кельнер, зустрівши нарешті її погляд, задоволено відходить.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
Либонь задоволено: — А я й знав, що ти прийдеш, сину, aгe ж… Ну, ось… Запанувала мовчанка. А Наталка… Боже мій!
— Невідомий автор, “012 Bagrianii Ivan Tigrolovi”