1. (у металургії) Додаткове продування розплавленого металу (часто чавуну в конвертері) киснем або повітрям після основної плавки з метою видалення залишкових домішок, зниження вмісту вуглецю та отримання металу заданого хімічного складу.

2. (у технології) Додаткове обдування, продування чого-небудь струменем газу або повітря для остаточного очищення, просушування, охолодження або завершення технологічного процесу.

1. Властивість за значенням прикметника “довічний”; стан, який триває протягом усього життя, безстрокове перебування в певному стані або званні.

2. У праві: покарання у виді позбавлення волі на весь термін життя засудженої особи (довічне ув’язнення).

Довіряння — процес надання довіри, передачі прав, повноважень або цінностей іншій особі чи інституції; дія за значенням дієслова “довіряти”.

Довіряння — стан, коли одна сторона покладається на чесність, відповідальність або компетентність іншої сторони в певних питаннях або сферах.

Довіряння — у правовому контексті: формальний акт передачі майна, активів або прав на управління ними довіреній особі (довірителю) на визначених умовах.

Властивість за значенням довірливий; схильність легко довіряти людям, вірити у щирість їхніх намірів, чесність вчинків.

Особа жіночої статі, яка доручає комусь певні справи, передає на зберігання майно або уповноважує на представництво своїх інтересів (наприклад, у нотаріальній чи судовій справі).

Особа, яка доручає комусь виконання певних дій або передає щось на зберігання, надаючи свою довіру.

У цивільному праві: сторона в договорі доручення, яка доручає іншій особі (довіреному) виконати від її імені певні юридичні дії.

Документ, яким одна особа (довіритель) надає іншій особі (довіреному) право виступати від її імені та здійснювати певні юридичні дії.

Офіційний письмовий уповноважуючий документ, засвідчений нотаріально або в інший встановлений законом спосіб, що підтверджує право представника на вчинення конкретних дій від імені того, хто його видав.

1. Документ, який надає одній особі (довіреному) право виступати від імені іншої особи (довірителя) у правових відносинах, зокрема укладати угоди, представляти інтереси в державних органах тощо.

2. (заст.) Процес або факт доручення чого-небудь, покладання на когось довір’я; доручення.

1. Особа, якій довіряють, наділяють повноваженнями або доручають таємні, важливі чи конфіденційні справи; довірена особа.

2. У юридичній практиці: представник, уповноважена особа, яка діє від імені та в інтересах іншої особи (довірителя) на підставі виданої їй довіреності.

1. Почуття упевненості в чийсь чесності, відданості, добрих намірах, що ґрунтується на досвіді взаємодії та дозволяє покладатися на іншу особу, відкриватися їй або передавати певні повноваження.

2. Переконання в правдивості, достовірності, правильності чи якості когось або чогось (наприклад, довір’я до джерела інформації, до методу лікування, до інституції).

3. Управлінсько-правове поняття, що означає правовідносини, за яких одна особа (довіритель) передає іншій особі (довіреній) майно або повноваження для управління ним на певний час і на користь третьої особи (бенефіціара), як це передбачено, наприклад, у трасті або довірчій власності.