Приклад 1:
тризуб прикрашатиме українську оселю, то хутчій наблизиться визволення України, бо так, як зараз стоїть справа, то й Українцям доведеться дві тисячі років чекати на власну державу, — а виключно з унутрішнього покликання, тому що, як це, зрештою, сам Дідовець і розповідав Аристархові Букрієві, йому, Дідовцеві, приснилося, ніби Всевишній покликав його на небо й розгорнув перед ним усеньку світобудову, що й застугоніла перед Дідовцем велетенськими, як горющі ріки, знаками, і тоді Господь сказав, показуючи на незчисленні гори полум’я, що то долі всіх минулих, теперішніх і прийдешніх народів, і, заки Дідовець встиг щось відповісти, зняв з високости найдальший і, як здалося на мить Дідовцеві, не так, може, найбільший, як найсліпучіший знак, і вклав його в руки Андрія, промовляючи, що цим Він, Усевишній, вкладає в його, Дідовцеві, руки долю всього українського народу, хоча Дідовець ніяк не міг збагнути, чому саме йому, а не комусь достойнішому й кмітливішому, випала така шана, а що той знак був такий пломінний, такий ні до чого не подібний, то Дідовець, ризикуючи своєю нетямковитістю назавжди занапастити довірений йому найвищий скарб, скріпившися про всяк випадок молитвою, попросив Творця, аби Він, Милосердний, зглянувся на людські немощі й наблизив цей знак, — бо інакше, як він, Дідовець, промовлятиме до інших? — наблизив цей знак до чогось, що він, Дідовець, бодай трохи знає, і тоді йому й побачилося, ніби той зоряний знак збрижився циклопічними м’язами й увібгався в три полум’я, дещо подібні до тризуба, внаслідок чого Дідовець одразу ж і заходився, замість чергового акта, вирізблювати на камінній брилі зоряну позначку, яку випадало негайно зафіксувати, оскільки то був не просто собі знак, а життєва лінія всього українського народу, випадково (не виключене також, саме з тієї причини, що Дідовець не подужав смертними очима повністю відчитати зоряного письма) втілена у трохи розпливчастий звичайнісінький тризуб, невід’ємна приналежність кожної еміграційної української оселі, а втім, може, вищі сили навмисне вибирають те, що в кожного повсякчас на оці, навіть як це зовсім якась випадкова позначка: сонце, зірка, тризуб, аби крізь неї, як крізь лійку з іншої площини, тим наполегливіше докапував до людини найпотаємніший, найнеосяжніший вміст буття, що його так безжурно відбігає чоловік за повсякденної метушні?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
