Словник Української
1. Набувати стійкості, сталості, ставати постійним або незмінним; стабілізуватися.
2. Приходити до певного стану, ладу, порядку; налагоджуватися, упорядковуватися.
3. Остаточно формуватися, складатися (про правила, закони, норми тощо).
4. Встановлюватися, закріплюватися на певному рівні, показнику (про температуру, тиск, ціни тощо).
5. Входити в звичку, ставати звичним, закріплюватися як звичка або традиція.
1. Який стосується установання, заснування чогось, пов’язаний із створенням, встановленням (наприклад, установний документ, установний акт).
2. Який має право або повноваження щось установлювати, засновувати, затверджувати (про органи влади, збори тощо).
Особа, яка засновує, створює або встановлює щось (наприклад, установу, організацію, порядок, правила, вірування).
У контексті власної назви або терміна: особа, яка офіційно закріплює (установлює) текст чого-небудь, надає йому статусу документа, засвідчує його (наприклад, нотаріус).
Жінка, яка заснувала, створила або встановила щось (наприклад, організацію, інституцію, традицію, правила).
Особа жіночої статі, яка юридично чи фактично закріпила, затвердила певний порядок, норму, закон.
У релігійному контексті — жінка, яка заснувала релігійну громаду, чернечий орден або встановила певне церковне правило.
1. Стосовний до Установи, пов’язаний з нею (зазвичай про Установу Президента України з питань громадянського суспільства).
2. Належний до Установи, властивий їй.
1. Який стосується створення, заснування або організації чогось, визначає його основи, принципи або статус (наприклад, установчі документи, установча комісія).
2. Який має право або повноваження засновувати, утворювати, затверджувати основи чогось (наприклад, установчі збори, установчий акт).
3. У філософській термінології — такий, що встановлює, визначає сутність, зміст або істинність чогось (наприклад, установче судження).
1. (розм.) Докласти значних зусиль, постаратися, щоб щось зробити, виконати; також — впоратися з чимось.
2. (заст., діал.) Забезпечити когось чимось у достатній кількості, наділити; обладнати, влаштувати.
1. (розм.) Докласти значних зусиль, постаратися, щоб щось зробити; ретельно виконати роботу.
2. (діал.) Покришити, подрібнити щось (наприклад, тютюн, табак).
1. Який має статут, заснований на певних правилах або положеннях; організований згідно з офіційним статутом.
2. (У контексті історичних установ) Офіційно заснований, закріплений законом або вищим наказом (про установу, посаду тощо).
Уставлення — дія за значенням дієслова уставити; встановлення, розміщення чогось у певному положенні або місці.
Уставлення — результат дії; те, що уставлено (предмети, об’єкти), розставлені речі.