Словник Української
1. Такий, що був створений, заснований, започаткований згідно з певними правилами або законами; офіційно закріплений.
2. Такий, що був введений, налагоджений, наведений у дію; наявний, чинний.
3. Такий, що був визначений, призначений, зафіксований (про час, місце, порядок тощо).
4. Такий, що був доведений, виявлений, знайдений у результаті дослідження, перевірки або судового розгляду.
1. Дія за значенням дієслова «установити»; надання чомусь певного статусу, положення, порядку або закріплення чогось у встановленому стані.
2. Процес визначення, обчислення або фіксації чогось (наприклад, фактів, даних, параметрів, причин).
3. Юридичний акт або офіційна дія, спрямована на заснування, утворення, затвердження чогось (наприклад, закону, органу влади, правила).
1. Який стосується встановлення, призначений для встановлення чогось, монтажу.
2. У техніці: такий, що забезпечує кріплення, фіксацію деталей або вузлів (наприклад, установлювальні болти, установлювальні гвинти).
1. Такий, що його можна встановити, змонтувати або налаштувати для подальшого використання (про програмне забезпечення, модулі, компоненти тощо).
2. Такий, що підлягає офіційному закріпленню, визначенню або прийняттю (про правила, норми, регламенти, стандарти).
3. Такий, що може бути виявленим, визначеним або фіксованим за допомогою приладів, методів спостереження (про величини, параметри, фактори).
Процес створення, заснування або організації чогось (установи, організації, порядку, правил тощо).
Дія за значенням дієслова «установлювати»; визначення, встановлення чогось (фактів, закономірностей, параметрів, рекордів).
Монтаж, налагодження та приведення до робочого стану технічних пристроїв, обладнання, програмного забезпечення.
Юридичний акт, нормативний документ (зазвичай у множині: установлювання), що визначає права, обов’язки або статус.
1. Створювати, засновувати, організовувати щось на постійній основі; закріплювати певний порядок, норму або стан.
2. Визначати, фіксувати, знаходити точні параметри, характеристики або факт існування чогось (наприклад, істину, причину, розмір).
3. Монтувати, кріпити, розміщувати пристрій, механізм або обладнання в певному місці, приводячи його в готовність до роботи.
4. Налагоджувати, впроваджувати, запроваджувати щось у дію (наприклад, зв’язок, дипломатичні відносини).
5. Призначати, призначати на посаду, затверджувати в якомусь статусі.
1. Набувати стійкості, стабільності; ставати постійним, незмінним (про явища, процеси, стан).
2. Приходити до певного порядку, норми; налагоджуватися, упорядковуватися.
3. Офіційно закріплюватися, набирати чинності (про закони, правила, договори).
4. Визначатися, виявлятися, ставати відомим, зрозумілим (про факти, обставини, причини).
5. Встановлювати зв’язок, контакт (між кимось, чимось).
6. Монтуватися, закріплюватися на певному місці (про технічні пристрої, обладнання).
Який слугує для встановлення, закріплення, визначення чогось; такий, що встановлює.
У філософії та логіці: такий, що містить твердження, стверджує існування чогось (про судження); категоричний.
У лінгвістиці: такий, що виражає констатацію, твердження факту (про модальність вислову).
1. Визначати, закріплювати щось офіційно, надавати чомусь статусу закону, норми, правила або обов’язкового порядку.
2. Вводити, запроваджувати щось нове (порядок, систему, режим тощо) як обов’язковий або постійний.
3. Знаходити, виявляти та точно визначати існування, величину, причини, місцезнаходження чогось на основі досліджень, обчислень або доказів.
4. Монтувати, збирати та кріпити на постійне місце якийсь механізм, пристрій або обладнання.
1. Набувати стійкості, сталості, ставати постійним або незмінним; стабілізуватися.
2. Приходити до певного стану, ладу, порядку; налагоджуватися, упорядковуватися.
3. Остаточно формуватися, складатися (про правила, закони, норми тощо).
4. Встановлюватися, закріплюватися на певному рівні, показнику (про температуру, тиск, ціни тощо).
5. Входити в звичку, ставати звичним, закріплюватися як звичка або традиція.