Словник Української
1. (про дію) Такий, що здійснює розкладання, поділ на складові частини або елементи; аналітичний.
2. (про процес) Який призводить до руйнування, розпаду, розчинення структури чогось.
3. (у математиці, хімії, фізиці) Стосовний до операції або методу, що полягає у представленні об’єкта (числа, вектора, функції, речовини) у вигляді комбінації простіших або стандартних складових.
1. Який розкладено, тобто розібраний на складові частини, розділений на окремі елементи або розкритий у вигляді списку, таблиці тощо.
2. У математиці: представлений у вигляді суми, добутку або комбінації простіших складових (наприклад, розкладений многочлен, розкладене число на прості множники).
3. Про меблі або предмети: який можна складати і розкладати; переведений у розгорнутий, розкритий стан (наприклад, розкладений диван, розкладений стілець).
4. У хімії та фізиці: який піддався розкладенню, тобто хімічному розпаду на простіші речовини або складові.
1. Процес або результат розкладання, тобто поділу цілого на складові частини, елементи або компоненти; роз’єднання, розчленування.
2. (Хім.) Процес розпаду складної хімічної речовини на більш прості речовини або елементи під впливом різних факторів (температури, світла, електричного струму тощо).
3. (Біол., мед.) Гниття, розпад органічних речовин або тканин під дією мікроорганізмів, що супроводжується руйнуванням структури та виділенням продуктів розпаду.
4. (Мат.) Подання математичного об’єкта (наприклад, числа, вектора, функції, матриці) у вигляді суми, добутку або комбінації більш простих об’єктів.
5. (Перен.) Занепад, втрата цілісності, моральна або соціальна деградація (наприклад, розкладення звичаїв, розкладення суспільства).
1. Розташування, порядок розміщення чого-небудь (наприклад, предметів, меблів, елементів конструкції).
2. У поліграфії та веб-дизайні — процес компонування та оформлення сторінок друкованого чи електронного видання (верстка).
3. У комп’ютерній техніці — конфігурація та розташування клавіш на клавіатурі (наприклад, українська, англійська розкладка).
4. У побуті — розподіл, планування часу або дій (наприклад, розкладка робіт на тиждень).
5. У математиці та техніці — розкладання складної величини, функції чи структури на складові частини.
1. Стосовний до розкладки, призначений для неї; такий, що використовується при розкладці (наприклад, матеріалів, тексту, вантажів).
2. У поліграфії: такий, що стосується процесу верстки, компонування елементів сторінки; верстальний.
1. Прикметник, що означає здатність розкладатися, складатися або трансформуватися для зміни форми чи функції, зазвичай для зручності зберігання чи використання.
2. Такий, що може бути розкладений на окремі частини, складові елементи.
3. У техніці, меблярстві тощо: призначений для розкладання, складання або має рухомі частини, що дозволяють змінювати його конфігурацію.
1. Розкладник — власна назва інформаційного бюлетеня або друкованого видання, яке публікує розклади руху транспорту (найчастіше автобусів, поїздів тощо) для певного регіону або маршруту.
2. Розкладник — власна назва спеціалізованого паперового календаря, планера або щоденника, сторінки якого розділені на дні тижня або години для складання особистого розкладу занять, справ або подій.
3. Розкладник — власна назва комп’ютерної програми, мобільного додатку або онлайн-сервісу, основним призначенням якого є створення, ведення та публікація розкладів (навчальних, робочих, транспортних).
Властивий розкладникам, характерний для них; такий, що належить розкладникам.
Пов’язаний із діяльністю розкладників, призначений для неї.
1. Жінка, яка професійно займається розкладанням (розбором, демонтажем) чогось, зокрема робітниця на підприємстві, що виконує операції з розбирання конструкцій, вузлів або матеріалів.
2. Заст. Жінка, яка займається розкладанням карт для ворожіння; ворожка.
1. Властивість предмета, механізму або конструкції, що дозволяє їх складати та розкладати для зміни розмірів, форми або зручності зберігання та транспортування.
2. У математиці (теорія множин, логіка) — властивість операції або відношення, що дозволяє розкласти складний вираз на простіші компоненти за певними правилами (наприклад, дистрибутивність).
3. У лінгвістиці — можливість розкласти складну мовну одиницю (слово, словосполучення) на окремі складові частини (морфеми, слова) для аналізу.