Словник Української
1. Зменшувальна форма до слова “отóра”: вузька смужка тканини, шкіри тощо, якою обшивають краї одягу, взуття або інших виробів для оздоблення чи міцності.
2. У медицині — патологічне утворення, обмежене валиком (набряклим краєм) навколо рани, виразки або іншого ураження шкіри чи слизової оболонки.
3. У техніці та будівництві — додатковий елемент у вигляді смуги, планки, бордюру, що обрамляє або захищає край основної деталі, конструкції.
Від слова “оторочка” — зменш.-пестл. форма до “оторока”.
1. (Про людину) Такий, що нагадує отрока; юний, молодий, підліткового віку.
2. (Перен., рідко) Такий, що має риси недосвідченості, наївності, властиві юнакові; незрілий.
Властивість або стан, що характеризується наявністю оторочки — невеликої облямівки, кайми, смужки по краю чогось (зазвичай одягу, тканини).
У переносному значенні — ознака чогось, що має додатковий, часто декоративний або другорядний, елемент по краях, межі.
1. Дія за значенням дієслова «оторочувати» — обшивання, облямування тканиною, шкірою, хутром тощо краю одягу, взуття або інших виробів для оздоблення чи зміцнення.
2. Смуга матеріалу (тканини, шкіри, хутра), якою обшито, облямовано край чогось; оторочка.
1. (спец.) Обшивати, облямовувати тканину, одяг тощо оторочкою — смужкою з хутра, шкіри, іншого матеріалу, що використовується для оздоблення країв.
2. (перен., рідко) Оточувати, обмежувати щось по краях, утворювати облямівку, кайму навколо чогось (наприклад, ліс, що оторочує поле).
1. Бути оточеним ким-небудь або чим-небудь; знаходитися в колі, серед когось або чогось.
2. (перен.) Відчувати на собі чиюсь увагу, опіку, вплив тощо.
1. Учень або вихованець Одеського окружного училища (історична назва навчального закладу в Одесі, що існував у XIX — на початку XX століття).
2. Уроженець або житель міста Оточення (Оточення-Здруй) у Польщі; людина, що походить з цих місць.
1. Такий, що перебуває в колі, серед когось або чогось, має навколо себе когось або щось; обступлений, обнесений, обмежений з усіх боків.
2. У військовій справі: такий, що знаходиться в становищі, коли противник замкнув коло навколо військ, населеного пункту тощо, перервавши зв’язок із зовнішнім світом; знаходиться в оточенні.
1. Дія за значенням дієслова “оточити”; процес або результат обмеження, блокування чи ізоляції кого-, чогось з усіх боків.
2. Сукупність людей, які постійно перебувають поряд із кимось, складають його найближче соціальне коло (родина, друзі, колеги); середовище, у якому хтось живе чи працює.
3. Комплекс зовнішніх умов, обставин, середовище, у якому відбуваються певні процеси, існує чи функціонує щось (наприклад, природне, міське, інформаційне оточення).
4. У військовій справі — тактична ситуація, коли військові підрозділи, місто або фортифікаційна споруда повністю обложені противником з усіх боків, що перешкоджає зв’язку та отриманню підкріплення.
1. Власна назва селища міського типу в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, центр Отинянської селищної громади.
2. (рідко, заст.) Оточення, середовище, коло людей, що оточують когось або щось; округа, околиця.