Словник Української Мови
1. (діал.) Обкладатися чим-небудь, оточувати себе чимось.
2. (діал.) Вбиратися в одяг, одягатися у щось.
3. (діал., рідк.) Покриватися, вкриватися чимось (наприклад, інеєм).
Окладень — власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області.
1. Обкладання, покриття; зовнішній шар, оболонка, облицювання.
2. (будівництво, архітектура) Матеріал або конструкція, якою обкладають, облицьовують поверхню стін, підлоги, стелі для захисту або оздоблення.
3. (медицина, фізіотерапія) Обкладка — терапевтична процедура, при якій на тіло накладають лікувальний засіб (грязь, парафін, глину та ін.) для лікування.
4. (заст., діалектне) Те саме, що окладень — великий дерев’яний посуд із кришкою для зберігання припасів, борошна, зерна, обтягнутий металевими обручами.
1. (діал.) Невелика, часто неглибока улоговина на поверхні землі, природне заглиблення, яке може заповнюватися водою під час дощу або танення снігу; калюжа в ямці.
2. (діал.) Невелика западина, заглиблення на будь-якій поверхні, звичайно округлої форми; ямка, лунка.
3. (спец., рідк.) Елемент оздоблення, невелика накладка (наприклад, металева чи дерев’яна) на меблях, дверях тощо, що закриває з’єднання деталей або виконує декоративну функцію.
1. (діал.) Те саме, що обкладка — тонка дощечка, пластина, якою обкладають, оббивають щось.
2. (діал.) Те саме, що обкладинка — тверда палітурка книги або зовнішня частина палітурки, що зазвичай виготовляється з паперу, картону, тканини тощо.
3. (діал., рідк.) Те саме, що оклад — оздоблена металева накладка на іконі, що прикриває лики та руки, залишаючи видимими лише обличчя та долоні.
Який має вигляд окладки, схожий на окладку; товстуватий, об’ємистий, з округлими формами (переважно про людину).
Властивість або стан, що характеризується наявністю окладок — невеликих, округлих або видовжених підвищень, горбків на поверхні чого-небудь.