Словник Української Мови
1. У лінгвістиці — слово, що виражає граматичне значення та синтаксичні зв’язки, але не має самостійного лексичного значення (наприклад, сполучник, прийменник, частка, вигук).
2. У логіці та семіотиці — знак або символ, який виконує певну функцію у системі, виступаючи оператором, зв’язкою або індикатором відношень між іншими елементами.
1. (у математиці, зокрема в теорії категорій) відображення між категоріями, що зберігає структуру: перетворює об’єкти та морфізми однієї категорії в об’єкти та морфізми іншої, зберігаючи тотожності та композицію морфізмів.
2. (у логіці та лінгвістиці) логіко-граматичний елемент речення (найчастіше дієслово або присудок), що вказує на зв’язок між предметами, явищами або станами, а також виражає оцінку чи ставлення мовця.
3. (у програмуванні) об’єкт або конструкція мови, що представляє функцію або дію, іноді — обгортка для функції або функціональний об’єкт, який може бути викликаний як функція.
1. У математиці, зокрема в теорії категорій та функціональному аналізі — алгебраїчна структура (алгебра), елементами якої є функтори певного класу, а операції (наприклад, додавання, множення) визначені спеціальним чином, часто поточково або через композицію.
2. У комп’ютерних науках та теорії програмування — структура даних або формальна система, що поєднує властивості функторів (відображень між категоріями, що зберігають структуру) та алгебраїчних операцій, використовувана для опису обчислювальних процесів або абстрактних типів даних.
1. (у математиці, зокрема в теорії категорій) Стосовний до функтора; властивий функтору, що є морфізмом між категоріями, який зберігає структуру (об’єкти та морфізми).
2. (у лінгвістиці, зокрема в теорії синтаксису) Стосовний до функтора як граматично значущого елемента речення (наприклад, прийменника або сполучника), що виражає відношення між іншими його компонентами.
1. (істор.) Посадовець, чиновник у Римській імперії, який виконував певні адміністративні, судові або релігійні функції.
2. (перен., книжн., заст.) Людина, яка формально виконує свої службові обов’язки, але робить це бездушно, бюрократично, механічно, не вносячи нічого творчого; службовець-бюрократ.
1. Який стосується функції (у математичному, технічному або іншому спеціальному значенні), призначений для виконання певних функцій; функціональний.
2. У мовознавстві: який стосується функції мовних одиниць (наприклад, функційний аналіз тексту).
1. Властивість об’єкта (механізму, пристрою, системи, програмного забезпечення тощо) виконувати певні функції, призначені для нього; сукупність функцій, можливостей, що надаються цим об’єктом.
2. У лінгвістиці — здатність мовних одиниць (слів, форм, конструкцій) виконувати певні ролі у мовленні; їхнє призначення у мовній системі.
1. Стосовно функцій, з точки зору виконуваних функцій; у відношенні до призначення або ролі чогось.
2. (У математиці, техніці, програмуванні) Стосовно функції як залежності між величинами або як певної операції; у спосіб, що характеризує роботу системи або пристрою згідно з його призначенням.
3. (У лінгвістиці) Стосовно функції мовних одиниць, їхньої ролі в мовленні.
1. (у техніці, програмуванні) Такий, що має певну функціональність, здатність виконувати одну або кілька конкретних функцій; оснащений необхідними функціями.
2. (про механізм, систему) Який перебуває в робочому стані, придатний до виконання своїх функцій; діючий, працездатний.
1. Сукупність функцій, можливостей або властивостей, якими володіє певна система, пристрій, програмне забезпечення тощо.
2. У математиці (функціональному аналізі): відображення, яке ставить у відповідність кожному елементу з векторного простору певне число (дійсне або комплексне).
3. У програмуванні та інформатиці: набір операцій, доступних користувачеві або компоненту системи; практична реалізація вимог до програмного забезпечення.