У значенні прислівника: так, що набуває ознак абсолюту; надмірно узагальнено, перетворено на безумовну та незмінну істину, позбавлену відносності та обмежень.
-
абсолютизування
1. Надання чому-небудь абсолютного, безумовного значення; розглядання явища, поняття або принципу як вічної, незмінної, самодостатньої сутності, незалежної від конкретних умов, обставин чи відношень.
2. У філософії та методології пізнання — помилкове прийняття обмежених або відносних сторін дійсності за цілковиту, абсолютну істину; перетворення окремих аспектів чогось на незалежну, абсолютну суть.
-
абсолютизуватися
1. Набувати абсолютного характеру, перетворюватися на абсолют, сприйматися як безумовна і незмінна істина, норма або цінність, що не потребує критичного осмислення або врахування конкретних обставин.
2. У філософії: ставати абсолютним принципом, підніматися до рівня абсолюту, розглядатися як самодостатня та незалежна від інших умов сутність.
-
абсолютистка
1. Жінка, яка є прихильницею абсолютизму — політичної доктрини або форми правління, де верховна влада належить одному правителю (монарху) і не обмежена конституцією чи представницькими органами.
2. Жінка, яка вважає будь-які принципи, правила чи істини вічними, незмінними та безумовними, що не підлягають критиці або сумніву.
-
абсолютований
1. (філос.) Який набув характеру абсолюту, що розглядається як абсолют; доведений до стану незалежності, самодостатності, відокремлено від конкретних умов і відношень.
2. (юр.) Офіційно звільнений від відповідальності, зобов’язань або покарання; визнаний невинним, реабілітований (заст., перев. у контексті історичних документів чи міжнародного права).
-
абсолютування
1. Філософський термін, що означає розглядання явищ, понять або властивостей як абсолютних, незалежних, самодостатніх і необумовлених, надання їм статусу абсолюту.
2. У математиці та фізиці — процес або операція знаходження абсолютної величини (модуля) числа або вектора.
-
абсолютуватися
1. Набувати характеру абсолюту, вважатися безумовною, незмінною та вічною істиною, позбавленою будь-яких обмежень або умовностей.
2. У філософії: ставати абсолютом, розглядатися як самодостатня, незалежна від іншого субстанція або початок.
-
аброгація
1. У римському праві — повне скасування чинного закону або правової норми новим законом.
2. У сучасному правознавстві — застарілий термін для позначення процедури повної відміни (анулювання) старого закону новим.
-
абруптив
1. (лінгвістика) приголосний звук, що утворюється внаслідок різкого розмикання зімкнутої голосової щілини та одночасного виштовхування повітря з ротової порожнини за допомогою піднятого гортанного зімкнення; інгресивний гортанний зімкнений (наприклад, в деяких кавказьких мовах).
2. (лінгвістика) рідкісна назва для м’якопіднебінного зімкненого приголосного [k’], що використовується в деяких описових граматиках.
-
абруптивний
1. (у фонетиці) Позначає звук, що утворюється внаслідок різкого розмикання зімкнутої голосової щілини при одночасному піднятті гортані, що створює ефект легкого вибуху (наприклад, в деяких кавказьких мовах); синонім — ларингалізований.
2. (у фонетиці) Стосується манери вимови, яка характеризується утворенням абруптивних звуків.