Словник Української Мови
1. Той, хто йде попереду, показує шлях іншим; провідник, піонер у якійсь галузі діяльності, науці, мистецтві тощо.
2. У переносному значенні: передовий, прогресивний представник суспільства, носій передових ідей; той, хто відкриває нові шляхи, першим освоює щось.
3. Заст. Розвідник, той, хто йде наперед для вивчення місцевості чи обстановки; передова людина в загоні, колоні.
Елодея — рід водних багаторічних трав’янистих рослин родини водокрасових, поширених у прісних водоймах, з тонкими стеблами, дрібним листям і непоказними квітками; часто називають “водяною чумою” через здатність швидко розростатися.
1. Почуття власної правди, сили, правильності своїх дій або переконань; стан людини, яка не вагається, не сумнівається.
2. Тверда переконаність у існуванні, настанні або істинності чогось; упевненість.
3. Рішучість, виразність у поведінці, манірах, мові тощо, що випливає з внутрішньої упевненості.
1. У музичній теорії та історії — шість послідовних звуків діатонічного звукоряду, розташованих у порядку зростання або спадання; традиційна система навчання співу, що використовувалася в Європі з XI століття, заснована на шестиступеневому ладі (ut, re, mi, fa, sol, la).
2. У сучасній музикознавчій термінології — будь-яка послідовність з шести різних за висотою звуків (інтервальна структура), що розглядається як самостійний комплекс або частина більшого звукоряду.
1. Почуття повної упевненості у власних силах, можливостях, правильності своїх думок, вчинків або у достовірності чогось; стан внутрішньої певності, який виключає сумніви.
2. Тверда переконаність у істинності, достовірності чогось, у наявності якихось якостей у когось, чогось; переконання.
3. (у множині) Твердження, заява, яка не викликає сумнівів у тому, хто її висловлює; гарантія, запевнення.
1. Жінка, яка досліджує елліністичну культуру, історію або мову; учениця-спеціалістка в галузі елліністики.
2. Представниця еллінізованого, тобто під впливом давньогрецької культури, населення Сходу в період еллінізму (IV–I ст. до н. е.).
1. Дія за значенням дієслова “впаювати” — процес з’єднання металевих деталей за допомогою розплавленого припою, який, застигаючи, утворює міцне з’єднання.
2. Результат такої дії — місце або шов, де деталі з’єднані припоєм; паяне з’єднання.
3. (переносно) Щось таке, що стало невід’ємною, органічною частиною чогось іншого, що міцно з нею зрослося (наприклад, про ідею, явище, рису характеру).
Гексахлороіридат — неорганічний комплексний аніон, що має формулу [IrCl₆]²⁻, утворений іридієм у ступені окиснення +4 та шістьма хлорид-іонами; солі, що містять цей аніон (наприклад, гексахлороіридат(IV) калію K₂[IrCl₆]).
Гексахлороіридат — загальна назва солей, які містять комплексний аніон [IrCl₆]³⁻, де іридій має ступінь окиснення +3 (наприклад, гексахлороіридат(III) амонію (NH₄)₃[IrCl₆]).
1. Дія за значенням дієслова “впаювати” — технологічний процес з’єднання деталей або введення речовини в порожнину за допомогою розплавленого припою.
2. У переносному значенні — нав’язування комусь якихось ідей, поглядів, почуттів, які сприймаються як чужі або небажані.
1. Дія за значенням дієслова “впарювати” — процес нанесення, введення або втирання рідини, крему, барвника тощо в поверхню чогось за допомогою пару або теплової обробки, часто у технічних, промислових або побутових процесах.
2. У техніці та ремеслах — спосіб обробки (наприклад, деревини, металу) гарячою парою для надання матеріалу певних властивостей (гнучкості, форми) або для дезинфекції.
3. У побуті — інтенсивне втирання лікарського або косметичного засобу в шкіру з метою глибокого проникнення, часто під час банних процедур.