Словник Української Мови
Гексахлорофен — синтетична антибактеріальна сполука, що належить до бісфенолів, яка історично використовувалася як активний компонент у милі, дезодорантах та інших засобах для знезараження шкіри та лікування інфекцій.
Гексахлорофен — хлорорганічна сполука (2,2′-метилен-біс(3,4,6-трихлорофенол)), яка через високу токсичність при системному всмоктуванні застосовується переважно у місцевих препаратах для лікування піодермій, а також як дезінфікуючий засіб.
1. Власна назва села в Україні, що розташоване в Закарпатській області, Ужгородському районі.
2. (техн.) Частина, елемент або деталь, яка вставляється, впаюється або вбудовується в іншу конструкцію, з’єднання або пристрій для міцного кріплення або формування єдиного цілого.
1. Стосується еллінів (давніх греків), пов’язаний з ними; грецький у широкому історико-культурному значенні.
2. Характерний для культури, мистецтва, звичаїв або світогляду давніх греків; властивий еллінству.
1. Заглиблення на поверхні землі або іншої матерії, порожнина, яка утворилася внаслідок осідання, провалу, вимивання тощо.
2. (У геоморфології) Ділянка земної поверхні, що значно опущена відносно навколишньої території, наприклад, міжгірська западина.
3. (У анатомії) Невелике заглиблення, западина на поверхні органу або частини тіла (наприклад, пахвова впадина).
4. (У техніці, матеріалознавстві) Дефект у вигляді заглиблення на поверхні металу, бетону, дерева тощо.
Гексахлорорутенат — неорганічна сполука, комплексний аніон або сіль, що містить центральний атом рутенію в ступені окиснення +4, координаційно пов’язаний з шістьма атомами хлору, загальної формули [RuCl₆]²⁻.
1. Сукупність народів, що населяли стародавню Грецію та прилеглі області в античний період; грецький світ, елліни як спільність.
2. Грецька культура, цивілізація, світогляд та спосіб життя, характерні для стародавньої Греції; еллінізм.
3. Загальна назва язичницької (політеїстичної) релігії та пов’язаних з нею звичаїв у протиставленні християнству (переважно в ранньохристиянській та середньовічній літературі).
1. (геол.) Процес осідання, опускання земної поверхні або гірських порід, що виникає внаслідок вилуговування та виносу підземними водами розчинних порід (наприклад, солей, гіпсу, вапняку), з утворенням западин, карстових провалів.
2. (мед., заст.) Раптовий напад хвороби, особливо з втратою свідомості; приступ, параксізм (наприклад, епілептичне впадання).
3. (перен., рідк.) Раптове, інтенсивне проявлення якогось психічного стану, сильне захоплення чимось (наприклад, впадання в розпач, впадання у мрії).
1. (скорочення від “відділ по боротьбі з диверсійно-терористичними формуваннями”) — спеціальний підрозділ у складі органів державної безпеки СРСР (КДБ), створений для протидії українському національно-визвольному руху (ОУН-УПА) у післявоєнний період (1944–1950-ті рр.).
2. (переносно, істор.) — символ карально-репресивної політики радянської влади щодо України, спрямованої на фізичне знищення та моральний приниження її патріотів.
1. Військо, армія, збройні сили держави або народу.
2. (у множині, заст.) Військові люди, воїни; військо.
3. (перен., висок.) Сукупність людей, об’єднаних спільною боротьбою за якусь ідею, справу.
Еллінка — жінка або дівчина грецького походження, представниця еллінського (давньогрецького) народу.
Еллінка — заст. християнка з греків або з інших народів, що прийняли християнство через грецьку культуру та візантійський обряд, на відміну від «жидівки» (юдейки).