Словник Української Мови
1. У риториці та ораторському мистецтві — розділ, що вивчає правила та техніки красномовного викладу думок, зокрема вибір слів, побудову фраз, використання стилістичних фігур і тропів для створення ефектної, переконливої та витонченої промови.
2. У ширшому, застарілому значенні — вміння ясно, правильно та виразно говорити чи писати; красномовство, ораторська майстерність.
Впирання — дія за значенням дієслова впирати; опір, протидія, спротив.
Впирання — у техніці, фізиці: точка, лінія або поверхня, через яку передається зусилля або тиск від одного елемента конструкції до іншого; опора.
Складова назва солей фероціанової кислоти, що містять комплексний аніон [Fe(CN)₆]⁴⁻, наприклад, гексаціаноферат(II) калію (жовта кров’яна сіль).
1. (діал.) Дія за значенням дієслова «впинати»; зав’язування, прив’язування чогось тугим вузлом або шнуром.
2. (перен., рідк.) Напруження, зусилля, спрямовані на досягнення чогось; наполегливе домагання.
1. Рідкісне, застаріле слово, що означає красномовство, вміння говорити виразно, переконливо та емоційно; ораторське мистецтво.
2. У спеціалізованому вжитку (наприклад, в історії риторики) — конкретна школа, стиль або манера красномовства, що характеризується певними рисами (наприклад, “елоквенція Цицерона”).
Гексациклотриімінотриборан — це складний неорганічний циклічний полімер, похідний борану, у молекулі якого три атоми бору та шість іміногруп (–NH–) утворюють циклічну структуру; стійка кристалічна сполука, що застосовується в синтезі високотемпературних матеріалів.
1. (діал.) Те саме, що впинання — процес впинання, встромлювання чогось у щось.
2. (діал.) Те саме, що впинка — дія за значенням впинати; встромлення, всаджування.
3. (діал.) Місце, куди щось впинають, встромляють; виїмка, паз, щілина для вставлення чогось.
1. Який має вміння красномовно, виразно та переконливо висловлювати думки; що характеризується вишуканістю мови та легкістю викладу.
2. (Переносне значення) Який яскраво та виразно передає певний зміст, навіть без слів (наприклад, про жест, погляд, мистецтво).
Впертість — властивість характеру, яка полягає в рішучому, непохитному наполяганні на своєму, часто з нехтуванням обставин чи аргументів інших.
Впертість — негативна риса поведінки, що виявляється в нездатності або небажанні змінити свою думку, позицію чи дії, навіть коли вони є безпідставними або помилковими; упертість.
1. (муз.) Пов’язаний з гексахордом, що стосується гексахорду; властивий гексахорду.
2. (істор. муз.) Належний до середньовічної шестиступеневої звукової системи, що була основою сольмізації.