Словник Української Мови
Буква
1. Почуття власної правди, сили, правильності своїх дій або переконань; стан людини, яка не вагається, не сумнівається.
2. Тверда переконаність у існуванні, настанні або істинності чогось; упевненість.
3. Рішучість, виразність у поведінці, манірах, мові тощо, що випливає з внутрішньої упевненості.
Приклад 1:
Упанішади поставили під сумнів твердження брахманів, буцімто лише жерцям доступна «виша істина», висловили впевненість, що наставником у релігійному житті може бути навіть безрідний, аби він лише мав відповідну підготовку, допускали безгріховність порушення станово-кастових обмежень та заборон. Саму варнову систему вони не відкидали, проте пов’язували належність особи до тієї чи іншої варни не з її походженням, а з моральністю та професією.
— Невідомий автор