Диспанкреатизм — стан часткової недостатності функції підшлункової залози, що характеризується порушенням її зовнішньо- та внутрішньосекреторної діяльності без виражених клінічних ознак гострого запалення.

1. (у психології та психіатрії) Захисний механізм психіки, при якому відбувається роз’єднання, відокремлення певних думок, спогадів, почуттів або аспектів ідентичності від свідомості, що може призводити до порушення цілісності самосприйняття; найчастіше пов’язане з дисоціативними розладами.

2. (у хімії) Процес розпаду молекул, іонів або кристалічних речовин на більш прості складові частини (молекули, атоми, іони, радикали) під впливом розчинника, нагрівання, електричного струму тощо.

3. (у соціології та соціальній психології) Відчуження, розрив соціальних зв’язків, вихід індивіда з-під впливу норм та цінностей певної групи або суспільства.

1. (у психології та психіатрії) Захисний механізм психіки, що полягає в відокремленні від свідомості певних думок, спогадів, почуттів або переживань, які сприймаються як чужі, що може призводити до порушення цілісності особистості, почуття власної ідентичності та зв’язку з реальністю.

2. (у хімії) Здатність молекул, атомів або іонів розпадатися (розділятися) на простіші частинки (іони, радикали) під впливом певних умов, наприклад, при розчиненні, нагріванні або під дією електричного струму.

1. (у психології та психіатрії) Захисний механізм психіки, при якому відбувається роз’єднання (відокремлення) певних психічних процесів (спогадів, емоцій, почуття ідентичності тощо) від свідомості, що може призводити до порушення цілісності особистості; розщеплення свідомості.

2. (у хімії) Процес розпаду молекул, іонів або кристалічних речовин на більш прості складові частини (молекули, атоми, іони, радикали) під впливом певних факторів (температури, розчинника, електричного поля).

3. (у соціології) Розрив соціальних зв’язків, втрата індивідом чи групою почуття приналежності до суспільства, що веде до ізоляції, порушення норм та аномії.

1. (псих.) Особа, яка страждає на дисоціативний розлад особистості (роздвоєння особистості), коли в одній людині існують дві або більше альтернативних особистості, що почергово контролюють поведінку.

2. (хім.) Речовина, яка сприяє або викликає дисоціацію, тобто розпад молекул на йони, атоми або простіші молекули.

Дисосмія — порушення нюху, при якому звичні запахи сприймаються спотворено або викликають неприємні відчуття.

Дисосмія — медичний термін, що означає будь-яку якісну зміну відчуття запаху, включаючи паросмію (спотворене сприйняття наявного запаху) та фантосмію (відчуття запаху за його відсутності).

Властивість або стан дисонансу; незгідність, суперечливість, розбіжність елементів у складній системі (наприклад, у музиці, мистецтві, думках, соціальних явищах).

1. У музиці — нестійка, різка, неспокійна співзвучність тонів, що вимагає подальшого гармонійного розв’язання в консонанс; протилежне — консонанс.

2. Переносно — розлад, невідповідність, суперечливе поєднання явищ, понять, поглядів тощо.

3. У фізиці — явище биття, різке зростання амплітуди коливань у резонансній системі, коли частота зовнішнього впливу близька до власної частоти системи.

Дисомія — рідкісне генетичне захворювання, зумовлене дуплікацією (наявністю додаткової копії) ділянки короткого плеча 15-ї хромосоми, що проявляється порушенням мовлення, аутистичною поведінкою, інтелектуальними порушеннями та іноді епілептичними нападами.

Дисомія — у генетиці: стан, при якому в соматичних клітинах організму присутні дві копії певної хромосоми або її ділянки, отримані від одного з батьків (уніпарентальна дисомія), що може призводити до розвитку спадкових захворювань.

1. У давньогрецькій міфології — один з міфічних персонажів, бог-покровитель священних містерій (таємних обрядів) у Вакха (Діоніса).

2. У переносному значенні — людина, яка бере участь у таємних обрядах або належить до секретного релігійного товариства.