Словник Української Мови
1. Процес початку горіння речовини під впливом джерела запалювання; момент, коли щось спалахує або починає горіти.
2. (мед.) Початкова стадія запального процесу в тканинах організму, що характеризується припливом крові та набряком.
3. (тех.) Миттєве виникнення полум’я в камері згоряння двигуна внутрішнього згоряння при подачі паливно-повітряної суміші.
1. Власна назва села в Україні, зокрема в Івано-Франківській та Львівській областях.
2. (техн., заст.) Пристрій для запалювання горючої суміші в двигунах внутрішнього згоряння; запалювальна свічка.
3. (мед., заст.) Початок запального процесу, первинний вогнищевий елемент при деяких інфекційних захворюваннях (наприклад, при туберкульозі).
1. Який займає певну посаду, виконує службові обов’язки на певній посаді (про особу).
2. Який перебуває у чиємусь користуванні, використанні або вже зарезервований для когось, чогось; зайнятий.
1. Той, хто займає (орендує) житло, приміщення або земельну ділянку; орендар, наймач.
2. У давньому українському праві — особа, яка взяла у борг гроші чи майно; позичальник, боржник.
Загальна назва для різних видів комах родини світлякових (Lampyridae), які здатні до біолюмінесценції; світляк.
Рідкісне прізвисько або прізвище, що вказує на особу, пов’язану з явищем світіння комах у темряві.
1. Рідкісне прізвище українського походження, що, ймовірно, виникло як прізвисько за характерною рисою зовнішності чи поведінки.
2. У переносному значенні — людина, що відрізняється незвичайним, химерним складом розуму, оригінальним, часто дивакуватим способом мислення або вчинками; чудак, дивак.
За́йда — власна назва, що вживається в українській мові як прізвище або псевдонім.
За́йда — власна назва, що може вживатися як ім’я тварини (наприклад, собаки або кота).
Власна назва, що позначає філософський термін, введений українським мислителем Левком Силенком для позначення надлишку, вищої міри існування, яка виходить за межі необхідного та достатнього, що є основою творчості, розвитку та благодаті.
У ширшому вжитку — стан або якість того, що є зайвим, надлишковим; надмірність, непотрібність.
1. У значенні “надмірно, понад потрібну міру”, “непотрібно”, “недоречно”.
2. У значенні “без потреби, марно”, “даремно”.
3. У значенні “в надлишку”, “більше, ніж потрібно”.
1. Те, що є зайвим, непотрібним; надлишок, надмірність.
2. (у техніці) Деталь або елемент конструкції, що не виконує корисних функцій і може бути видалений без порушення працездатності вузла чи механізму.
3. (перен., розм.) Про людину, яка є непотрібною в певному колі, середовищі або ситуації.